У Черкасах опозиція не дала перейменувати Енгельса на Чорновола

Депутати Черкаської міської ради не підтримали рішення про перейменування вулиці Енгельса на Чорновола. Це рішення двічі виносилось на голосування - і обидва рази було провалено.

Про це повідомляє "Провінція".

У поіменному режимі підтримали перейменування вулиці 28 депутатів, в той час як для результативного голосування потрібен 31 голос (у міській раді 60 депутатів).

Зберегти назву радянських часів вдалося завдяки депутатам від “Батьківщини”, УДАРу та “Фронту змін”. Якби всі опозиційні депутати висловились позитивно відносно ідеї перейменування – вулиця Енегельса вже зникла б з мапи Черкас.

Не голосували “ЗА” зміну  назви такі депутати-опозиціонери (тобто вони виступили за збереження вулиці Енгельса, повідомляє "Героїка"):

Батьківщина:
Булатецький Максим Миколайович
Добровольський Микола Михайлович
Слуцька Валентина Петрівна
Шабанов Володимир Іванович

УДАР Віталія Кличка:
Кудактін Сергій Вікторович
Єзерський Костянтин Валерійович

"Фронт змін":
Вишиваний Валерій Миколайович
Коверський Анатолій Миколайович
Бондар Юрій Володимирович
Ковальчук Андрій Анатолійович
Лебедцов Борис Борисович

На початку грудня виконавчий комітет Черкаської міської ради ухвалив рішення перейменувати вул. Енгельса на вулицю В’ячеслава Чорновола. Наступним кроком мала бути підтримка цього рішення на сесії міської ради.

Як відомо, в червні 2012 року Уманська міськрада відмовилася перейменувати площу Леніна на площу генерала армії УНР Ольшевського (уродженця Умані). У грудні цього ж року депутати Сухинської сільради Корсунь-Шевченківського району побоялися відкрити у своєму селі пам'ятник воїнам Армії УНР.

При цьому в Жашківському районі відкрили пам'ятник воїнам УНР, і назвали вулицю на честь генерала армії УНР Базильського (уродженця Черкащини).

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?