На Черкащині відкрили пам'ятний знак бійцям Армії УНР. ФОТО
В селі Соколівка Жашківського району Черкаської області відбулося освячення пам’ятного знаку "Воїнам Армії УНР".
Ідея знаку належить благодійній ініціативі "Героїка".
Ще в травні 2012 року вона звернулась до сільської ради з проханням назвати одну з вулиць чи майданів Соколівки ім’ям генерал-хорунжого Армії УНР Гаврила Базильського, який народився у цьому селі.
Депутати підтримали пропозицію і ухвалили рішення присвоїти ім’я видатного військового діяча центральній площі села. Також рішенням сільради було передбачено спорудження відповідного пам’ятного знаку на площі ім. Гаврила Базильського.
Будівництво тривало близько трьох тижнів та було здійснено на кошти жертводавців.
"У кожному містечку чи селі є свої герої Армії УНР, - зазначив майстер благодійної ініціативи "Героїка" Олег Собченко. - Для цих людей незалежність не була порожнім звуком. Свого часу вони добровільно взяли до рук зброю і ризикували власним життям, життям близьких та рідних для того, щоб ми могли стояти під рідними прапорами. Вони так чинили, щоб ми були господарями на своїй землі".
 |
| Фото: ініціатива "Героїка" |
Пам’ятник відтворює форму ордену "Хрест Симона Петлюри" – найвпізнаванішої військової нагороди Армії УНР. На відкритті монументу були присутні селяни, гості з Києва та сільський голова Соколівки пан Микола Суровський, який особисто допомогав "Героїці" в реалізації проекту.
Урочисте освячення пам’ятного знаку здійснив ієрей УПЦ КП Віталій Большак.
Гаврило Макарович Базильський (1880-1937) — генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки.
 |
| Гаврило Базильський |
Походив з селян села Соколівка Уманського повіту Київської губернії. Склав іспити на звання однорічника у Золочівській гімназії (Харківська губернія).
В 1900 році вступив на військову службу до 175-го піхотного Батуринського полку. В 1905-му закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, вийшов підпоручиком до 200-го піхотного резервового Іжорського полку (під Санкт-Петербургом). У 1911 році був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам’янець-Подільський, згодом — Умань).
З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, командував ротою. Під час боїв був контужений та поранений. З 1917 року — командир полку, отримав звання полковника.
За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою. Мав блискучі атестації начальства.
У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії, до складу якої входив 258-й Кишинівський полк. Влітку організував український курінь у складі свого полку, в кінці 1917 року українізував дивізію та у березні 1918 року передав її у розпорядження української військової влади, вивівши з Румунського фронту до Умані (до місця формування у 1914 році).
До червня 1918 року — виконувач обов’язків начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. З 10 липня 1918 року — командир 42-го (згодом 32-го) пішого Сумського полку 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 року — начальник 11-ї пішої кадрової дивізії.
З 11 червня 1919 року — начальник 8-ї Запорізької дивізії. У грудні 1919 року був інтернований поляками.
У травні-липні 1920 року — командувач Запасових військ Армії УНР, що були переформовані у 1-шу Кулеметну дивізію, був начальником цієї дивізії. З 5 жовтня 1920 року — генерал-хорунжий. З 12 жовтня 1920 року — начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.
Помер 17 жовтня 1937 року та похований у місті Каліш (Польща).
