На Черкащині назвали вулицю на честь генерала армії УНР

У селі Соколівка Жашківського району Черкаської області з’явилась площа імені генерал-хорунжого Армії УНР Гаврила Базильського.

Відповідне рішення ухвалила сільська рада, повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

З пропозицією вшанувати генерал-хорунжого Армії УНР до сільської ради звернулись представники "Героїки".

"Площа ім. Гаврила Базильського, на якій розташована сільська рада, буде нагадувати наступним поколінням депутатів, завдяки кому над будівлею ради майорить жовто-блакитний прапор», – зазначили в ініціативі.

Соколівська сільрада відгукнулася на пропозицію. Крім перейменування площі, рада постановила спорудити в центрі села пам’ятний знак на честь генерал-хорунжого Армії УНР.

Історична довідка

Гаврило Макарович Базильський (1880-1937) — генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки.

Гаврило Базильський

Походив з селян села Соколівка Уманського повіту Київської губернії. Склав іспити на звання однорічника у Золочівській гімназії (Харківська губернія).

В 1900 році вступив на військову службу до 175-го піхотного Батуринського полку. В 1905-му закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, вийшов підпоручиком до 200-го піхотного резервового Іжорського полку (під Санкт-Петербургом). У 1911 році був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам’янець-Подільський, згодом — Умань).

З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, командував ротою. Під час боїв був контужений та поранений. З 1917 року — командир полку, отримав звання полковника.

За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою. Мав блискучі атестації начальства.

У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії, до складу якої входив 258-й Кишинівський полк. Влітку організував український курінь у складі свого полку, в кінці 1917 року українізував дивізію та у березні 1918 року передав її у розпорядження української військової влади, вивівши з Румунського фронту до Умані (до місця формування у 1914 році).

До червня 1918 року — виконувач обов’язків начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. З 10 липня 1918 року — командир 42-го (згодом 32-го) пішого Сумського полку 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 року — начальник 11-ї пішої кадрової дивізії.

З 11 червня 1919 року — начальник 8-ї Запорізької дивізії. У грудні 1919 року був інтернований поляками.

У травні-липні 1920 року — командувач Запасових військ Армії УНР, що були переформовані у 1-шу Кулеметну дивізію, був начальником цієї дивізії. З 5 жовтня 1920 року — генерал-хорунжий. З 12 жовтня 1920 року — начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. 

Помер 17 жовтня 1937 року та похований у місті Каліш (Польща).

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну