На Волині перепоховали 747 мирних людей, розстріляних у 1941 році

Останки 382 цивільних осіб, розстріляних у часи Другої світової війни, урочисто перепоховали на міському кладовищі міста Володимир-Волинський 30 листопада 2012 року.

Про це повідомляє прес-служба громадського об'єднання "Союз "Народна пам'ять".

"Останки розстріляних мирних жителів випадково знайшли археологи під час дослідження фундаменту замка короля Казимира Великого, пам’ятки національної архітектури Х століття, - повідомив начальник відділу культури і туризму Луцького міськвиконкому Андрій Шоцький, -  Це сталося у 2011 році. Саме тоді були знайдені перші рештки розстріляних людей".

Під час подальших розкопок, які проводилися у 2011 та 2012 роках спільно з польськими археологами,  в кількох поховальних ямах було знайдено загалом останки 747 осіб, у тому числі – літніх людей, жінок  та дітей.

"Оскільки поховання масове, його можна пов’язати з розстрілами 1941 року перед наступом німецьких військ", - сказав Шоцький.

"Ми стали свідками урочистого перепоховання майже чотирьохсот мирних жителів, розстріляних, очевидно, в  1941-1942 роках, - розповів  відповідальний секретар урядової міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій Ярослав Жилкін. -  148 осіб було поховано за кошти державного бюджету в рамках виконання нашої програми [пошуку та перепоховання жертв війни]".

За переказами місцевих мешканців, біля замку під час війни дійсно проводилися масові розстріли. Окрім того, поруч колись стояла будівля, у якій розміщувалася спочатку царська в’язниця, потім тюрма НКВС, а під час війни - гестапо.  

За попередніми версіями, знайдені люди були розстріляні орієнтовно у 1941-1942 роках.

Гільзи від патронів, знайдені на місці розкопок, датовані 1941 роком. Це 9-міліметрові пістолетні гільзи німецького та польського виробництва. Окрім того, було знайдено також декілька гільз калібру 7,62 міліметри радянського виробництва, виготовлені у 1930-х - на початку 40-х років.

Пізніше 1941 року гільз немає, пояснили археологи. Серед знахідок, що виявлені поруч із загиблими – монети, ґудзики, зубні протези, зубні щітки, ножі, та навіть срібний годинник у позолоті швейцарського виробництва.

За словами Шоцького, це вже друге перепоховання закатованих. Перші 365 осіб  було поховано напередодні.

На жаль, ані національну приналежність, ані особи загиблих встановити на даний час не вдалося. Заупокійна служба за загиблими була відправлена у чотирьох релігійних конфесіях.

На церемонії були присутні представники керівництва області й міста, представники Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій при Кабінеті міністрів України, а також представники Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва Республіки Польща та громада міста.

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?