На Аскольдовій могилі знайшли вже 600 похованих німців. ФОТО

На Аскольдовій могилі проводяться масштабні археологічні роботи з пошуку останків німецьких солдатів, похованих на цьому місці в часи Другої світової війни.

Фахівці за два місяці знайшли останки вже 600 солдатів, пише "Сегодня".

Видання відзначає – щоб відкопати ще близько тисячі останків, в парку доведеться зняти асфальт.

На об'єкті працюють щодня 8-12 військових археологів. Під час розкопок вони знайшли поховання не тільки німецьких солдатів, але й румунських та угорських вояків.

"За запитом угорського Міноборони, ми припинили роботи по похованнях останків їх громадян – вони поки вирішують, що робити з ними далі, - розповів головний спеціаліст відділу перепоховань Народного союзу Німеччини Олександр Романенко. - Зараз дуже акуратно працюємо поруч із храмом на Аскольдовій могилі – там близько ста поховань німців".

Фото: "Сегодня"

Також вирішується питання з приводу проведення робіт під асфальтним пішохідними доріжками в самому парку, адже під ними теж є поховання.

За словами Романенка, йдеться про територію в 200 кв.м, наразі чекають дозволу влади на зняття дорожнього покриття.

Пошуки останків проводитимуть до кінця листопада.

 

Представники церкви св. Миколи Чудотворця, яка знаходиться на Аскольдовій могилі, вітають перепоховання.

За словами протопресвітера Ігоря Онишкевича, під час розкопок, крім солдатських могил, були знайдені два старовинні склепи, де, очевидно, поховані кияни.

Духовенство планує звернутися до влади, щоб з'ясувати, що це за склепи, і внести їх до реєстру охорони пам'яток.

Онишкевич також зазначив, що в майбутньому планують відновити і дзвіницю Воздвиженської каплиці на Аскольдовій могилі, яка була зруйнована в радянські часи. 

УП.Київ

ТАКОЖ:

Бійці АТО знайшли і з почестями перепоховали червоноармійця. ФОТО

Все за темою "Пошуковці"

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?