У Тернополі відкрили меморіальну дошку на честь воїнів Армії УНР. ФОТО

На вхідній брамі Микулинецького цвинтаря в Тернополі урочисто відкрили меморіальну дошку з іменами дванадцятьох військових, державних службовців та медичних працівників Української Народної Республіки, які були поховані на цьому кладовищі у 1919-1921 роках.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

"Загальновідомо, що на Микулинецькому цвинтарі спочиває генерал-хорунжий Євген Мєшковський та підполковник Андрій Клим. Їхні могили збереглись до наших днів, - розповідає координатор "Героїки" Павло Подобєд. - Поховання інших людей, зазначених на меморіальній таблиці, були знищені".

Встановити раніше маловідомі імена вдалось завдяки документам Державного архіву Тернопільської області. Працівники архіву поставились з розумінням до пошуків та усіляко сприяли активістам, повідомляють представники "Героїки".

 

Активісти зазначають, що Тернопіль приємно здивував: міська рада безперешкодно виділила місце під меморіальну дошку, швидко відгукнулись жертводавці, сприяла дирекція кладовища.

Серед тих, хто допомагав грошима, були як фізичні особи, так і компанія "Тернопіль-ПрестижБуд", яка взяла на себе більшу частину витрат.

 

Представники "Героїки" переконані, що Микулинецький цвинтар є культовим місцем в історії українського війська.

Тут поховані не лише два генерали Армії УНР, але й учасник Першого Зимового походу Іван Мельдер - юнак 2-го Запорізького кінного полку, уродженець Латвії. Цей воїн був відзначений найвищою військовою нагородою УНР – Орденом Залізного Хреста.

Могила Мельдера не збереглась до наших днів, єдине, що тепер нагадує про цього героя – меморіальна дошка.

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.