Спецпроект

В американському містечку відкриється Музей Олександра Солженіцина

Містечко Кевендіш в штаті Вермонт (США), відоме тим, що тут, після позбавлення радянського громадянства, протягом 17 років проживав Олександр Солженіцин, хоче відкрити у себе постійно діючу експозицію, присвячену своєму найзнаменитішому громадянину, російському письменникові і лауреату Нобелівської премії.

Про це пише tourprom.ru. 

За словами глави Муніципалітету Річа Свека, таким чином влада "хоче познайомити людей, мало знайомих з особистістю і творчістю Солженіцина, з його роботами, світоглядом і досягненнями". Не останнє місце в цьому списку займає його насичене подіями (часом трагічними і небезпечними) життя письменника і людини. Голосування з питання відкриття музею Солженіцина в будівлі старовинної церкви підтвердило бажання городян (а це 1400 особи, що проживають в Кевендіш) підтримати ідею влади.

У 1970 році за роман "Архіпелаг ГУЛАГ", в якому Солженіцин описав жахи сталінських таборів, автор був удостоєний Нобелівської премії в галузі літератури. За чотири роки він був позбавлений радянського громадянства і висланий з країни. У 1977 році письменник оселився у тиші Кевендіш. У 1994 році, коли Радянського Союзу вже не існувало, він повернувся на батьківщину, де і помер в 2008 році у віці 89 років.

Посівши посаду міського голови у 1988 році, Свек дуже розраховує збагатити експозицію письмовими джерелами і відеоматеріалами, в тому числі в інтерактивному форматі. "У нашому розпорядженні є вдалі відеозаписи, що описують життя Олександра Солженіцина, в тому числі під час перебування у Вермонті".

За його словами, виставка народилася "на стику двох прекрасних ідей". Одна з них - зберегти і відродити церкву, в якій давно не ведуться служби, так що вона поступово занепадає. Друга - віддати належне Солженіцину і розповісти про його життя в Кевендіш. Що стосується церкви, то її будівля була побудована в сорокові роки 19-го століття. Нинішній її власник, унітаріанська універсалістська асоціація Вермонта і Квебека, готова передати його у власність міста з урахуванням результатів референдуму та за умови, що воно буде відреставровано і буде "використовуватися в добрих цілях".

У Музеї Олександра Солженіцина (його відкриття намічене на наступний рік) розмістяться фотографії, передані в дар експозиції жителями Кевендіш. Планується проведення екскурсій, зустріч з очевидцями. Про це в інтерв'ю радіостанції Vermont Public Radio (VPR) розповіла керівник місцевого краєзнавчого товариства Марко Колфілд, яка розраховує також і на допомогу сім'ї письменника. Відомо, що в місті у них до цих пір зберігся свій будинок. "Напевно у них є фотографії та речі Олександра Солженіцина, які б значно збагатили експозицію, підвищили її значимість. У цьому сенсі їх допомогу в створенні виставки важко переоцінити", - сказала вона в інтерв'ю VPR.

Відомо, що після прибуття в 1977 році в це американське містечко, Солженіцин вважав за краще вести на подив замкнутий спосіб життя. У тому ж році, на зустрічі в мерії, письменник пояснив городянам, що вибрав Кевендіш, бо не любить "великі міста з їх недолугою суєтою", а Кевендіш полюбився йому "невигадливим плином життя і простодушністю його мешканців". "Мені до душі сільські картини і клімат, в якому переважає довга зима і сніг, який повертає мене подумки в Росію", - сказав тоді Солженіцин жителям Кевендіш, вибачившись перед ними за своє прагнення до "ув'язнення", ще вірніше за те, що у людей склалося про нього таке враження, хоча сам він усього лише хотів позбавити себе від настирливої ​​преси та незнайомої йому публіки, на зразок тієї, що перетворила на пекло його життя в Швейцарії, де він провів два роки, перш ніж перебрався до США.

"Періодично я читаю в газетах, що людей зачіпає або ображає паркан, яким я оточив свій будинок", - сказав Солженіцин під час тієї зустрічі в мерії. "Дозвольте мені пояснити свої мотиви. У моєму житті немає нічого, крім роботи. Це головна і єдина її складова. Специфіка ж цієї роботи в тому, що вона не терпить ні найменшого, навіть миттєвого втручання і перерви".

Треба сказати, що жителі Кевендіш напрочуд чутливо поставилися до прохань письменника. Коли черговий журналіст або турист навідувався в місто "в гості" до знаменитого городянина, вони робили все, щоб захистити його від настирливого і нетактовного втручання. "Перші кілька років від туристів не було відбою. І кожен звертався з одним єдиним питанням "а де тут живе Солженіцин", - згадував, спілкуючись з журналістами "Public Radio International" Скот Беміс в 2008 році, коли знаменитого письменника не стало. "Ми незмінно відправляли їх в прямо протилежному напрямку, та так, щоб їм не одну милю довелося пройти".

Але, як говорить Колфілд, туристи, цей невгамовний народ, і сьогодні приїжджають сюди, щоб хоч щось дізнатися про Солженіцина. І цей факт не в останню чергу переконав у необхідності відкриття експозиції, присвяченої російському письменнику. "Минулого літа у нас тут не просихає від туристів. Все з Росії, і всі як один хотіли більше дізнатися про Олександра Солженіцина", - сказала вона.

Теми

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.