У Львові відкривається виставка із рукоділлям жінок-політв'язнів

30 квітня о 15:00 в "Тюрмі на Лонцького" відкриють виставку "Моє серце рветься на волю".

Відвідувачам продемонструють вишивки та інші твори мистецтва ручної роботи, виконані репресованими українками під час слідства, тюремного ув’язнення та заслання після Другої світової війни, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Основу виставки складають фондові експонати із збірки Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів, а також вишивки на релігійну тематику із колекції Національного музею меморіалу-жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

"Вервичку для молитви із висушеного хлібного м’якуша та дві серветки із Божою Матір’ю і ангелом, що оберігає дітей від небезпеки, виготовила 1955 р у таборах Мордовії і згодом особисто подарувала музеєві підпільниця ОУН на псевдо "Калина" — Анна Бурбела-Олексів із Бережан на Тернопільщині. А текстильні картини із заґратованим серцем, херувимами, ув’язненою жінкою та матір’ю із дітьми на могилі батька під березою вишила в Норильську Анна Іовна Хом’як, ці експонати передав до музею її син у 1999 році", — розповідає історик, директор Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів Володимир Бірчак.

За словами головного зберігача фондів Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" Ірини Єзерської таке доповнення не тільки збагачує Великодню експозицію, а й дозволяє науковцям простежити типологію розповсюджених композицій та сюжетів арештантських вишивок.

За словами зберігача, ув’язнені вишивали голками із риб’ячих кісток та кольоровими нитками, натороченими із власного одягу, цих невеличких клаптиків тканини, що їх вдавалося зберігати під час численних обшуків.

"Така робота ставала для них духовним розважанням не просто у аматорські творчості, а насамперед у зосередженій молитві, - зазначила Єзерська. - Про це свідчать християнські мотиви вишитих елементів, серед яких переважає поширена іконографія Богоматері, ангелів, хреста, а також написи зі словами молитви до Бога".

Виставку можна оглянути в Національному музеї-меморіалі "Тюрма на Лонцького" до 30 травня щодня з 10:00 до 19:00 без перерви (у неділю до 17:00) за адресою: Львів, вул. Степана Бандери, 1.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".

Чернівці-1989. За лаштунками першої "Червоної Рути"

35 років тому у Чернівцях відбулася подія, що змінила культурний ландшафт нашої країни. Незалежність України почалася із співочої революції на стадіоні "Буковина" та виверження нової непідцензурної музики – музики протесту.