Помер автор пісні "Наливаймо, браття, кришталеві чаші"

9 квітня на Новому міському кладовищі міста Вишгород (Київська область) поховають кобзаря Віктора Лісовола, який помер 5 квітня.

Про це повідомляє історичний клуб "Холодний Яр".

Віктор Лісовол народився 21 лютого 1931 року на Полтавщині в районному центрі Семенівка. Його батько і старший брат не повернулися додому з Другої світової війни. Мати Віктора Надія навчила сина співати і грати на гітарі. 

У 1950-их Лісовол оволодів мандоліною, написав для неї кілька романсів. Дебют як бандуриста відбувся в жовтні 1971 року в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.

В 1973 році закінчив студію кобзарського мистецтва при Українському хоровому товаристві, в 1988-му — студію при Капелі бандуристів України.

Віктор Лісовол

У збірнику "50 пісень Віктора Лісовола", який вийшов 2007 року, було представлено лише частину доробку видатного кобзаря – 50 історичних пісень і дум.

Ось назви деяких з них: "Ой під лісом та під Лебедином", "Про Супруна", "Про Харка", "Про Абазина", "З Полтавського бою", "Та йшли наші чумаченьки", "У Києві-граді дзвони задзвонили", "Ой не пугай, пугаченьку", "Сорок тисяч козаченьків ще й чотири", "Дума про отамана Зеленого", "Про братів-отаманів Соколовських і сестру їхню отаманшу Марусю", "Ой не гнися, дуб високий", "Десь на дні мого серця", "Чого ти мною так гордуєш?", "Вставай, народе" та інші.

Найвідомішою піснею Віктора Лісовола стала "Наливаймо, браття..." на слова Вадима Крищенка.

Фрагмент із фільму Єжи Гофмана "Вогнем і мечем". Хоч у 1651 році цієї пісні ще не було, але з часу створення вона стала народною

Прощання розпочнеться 9 квітня о 14:00 у Вишгородському будинку культури "Енергетик" (вул. Івана Мазепи, 9).

Їхати від київського метро "Героїв Дніпра" маршруткою №397 до зупинки "Будинок культури "Енергетик".

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.