На Київщині перепоховали червоноармійців, загиблих 1941 року. ФОТО

На меморіалі "Атакуючий солдат" у селі Борщів (Баришівський район Київщини) з військовими та християнськими почестями перепоховали солдатів Червоної армії, що загинули у Баришівському котлі у вересні 1941 року.

Вони були знайдені пошуковцями ВГО "Союз "Народна пам’ять" під час пошукової вахти "Пам’ять жива!".

Двох із 24-х загиблих, яких сьогодні перепоховали на меморіалі в Борщеві, пошуковцям вдалося ідентифікувати. Це сержант Гаврилов, особу якого встановили за написом на флязі, а звання – за сержантськими петлицями. Його ім’я та подробиці біографії пошуковці будуть встановлювати найближчим часом, а також спробують розшукати родичів.

 Фото: ВГО "Союз "Народна пам'ять"

Долю знайденого раніше сержанта Михайла Литовченка вдалося встановити достеменно та навіть розшукати його родичів. Уродженець Дніпропетровщини був талановитим музикантом, навчався в Київській консерваторії. У 1939 році був призваний до лав Червоної Армії та з 1941 року вважався зниклим безвісти.

З Дніпропетровська на церемонію перепоховання приїхала племінниця Михайла Ілліча Валентина Федянович, її донька Ірина та онук молодшого брата загиблого Дмитро Яковенко.  

Пошуковці урочисто передали родичам Михайла Литовченка знайдені поруч з ним особисті речі: ґудзики з його гімнастерки, значок музиканта у вигляді ліри, "смертний медальйон" та інші.

 

"Мати Михайла все життя вірила, що її син не зник без звістки, ми довго шукали його, писали багато запитів, але не отримували жодної відповіді, - розповіла племінниця Михайла Ли товченка Валентина Федянович. - Батьки так і померли, нічого не дізнавшись про долю сина. Коли нам повідомили, що Михайло Ілліч Литовченко знайшовся під Києвом, ми були дуже раді та здивовані, що через стільки часу його знайшли, встановили ім’я і розшукали нас. Величезне спасибі та низький уклін пошуковцям, які зробили пошук загиблих солдатів справою свого життя".

Дивіться також інші матеріали за темою "Пошуковці"

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".