На Київщині перепоховали червоноармійців, загиблих 1941 року. ФОТО

На меморіалі "Атакуючий солдат" у селі Борщів (Баришівський район Київщини) з військовими та християнськими почестями перепоховали солдатів Червоної армії, що загинули у Баришівському котлі у вересні 1941 року.

Вони були знайдені пошуковцями ВГО "Союз "Народна пам’ять" під час пошукової вахти "Пам’ять жива!".

Двох із 24-х загиблих, яких сьогодні перепоховали на меморіалі в Борщеві, пошуковцям вдалося ідентифікувати. Це сержант Гаврилов, особу якого встановили за написом на флязі, а звання – за сержантськими петлицями. Його ім’я та подробиці біографії пошуковці будуть встановлювати найближчим часом, а також спробують розшукати родичів.

 Фото: ВГО "Союз "Народна пам'ять"

Долю знайденого раніше сержанта Михайла Литовченка вдалося встановити достеменно та навіть розшукати його родичів. Уродженець Дніпропетровщини був талановитим музикантом, навчався в Київській консерваторії. У 1939 році був призваний до лав Червоної Армії та з 1941 року вважався зниклим безвісти.

З Дніпропетровська на церемонію перепоховання приїхала племінниця Михайла Ілліча Валентина Федянович, її донька Ірина та онук молодшого брата загиблого Дмитро Яковенко.  

Пошуковці урочисто передали родичам Михайла Литовченка знайдені поруч з ним особисті речі: ґудзики з його гімнастерки, значок музиканта у вигляді ліри, "смертний медальйон" та інші.

 

"Мати Михайла все життя вірила, що її син не зник без звістки, ми довго шукали його, писали багато запитів, але не отримували жодної відповіді, - розповіла племінниця Михайла Ли товченка Валентина Федянович. - Батьки так і померли, нічого не дізнавшись про долю сина. Коли нам повідомили, що Михайло Ілліч Литовченко знайшовся під Києвом, ми були дуже раді та здивовані, що через стільки часу його знайшли, встановили ім’я і розшукали нас. Величезне спасибі та низький уклін пошуковцям, які зробили пошук загиблих солдатів справою свого життя".

Дивіться також інші матеріали за темою "Пошуковці"

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.