НА ДОНБАСІ ВУЛИЦЮ БІЛЬШОВИКА ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ НА БАТЬКА БІЗНЕСМЕНА

У Горлівці (Донецька область) вирішили перейменувати вулицю на честь Нагапета Саркісяна, батька близького до нардепа Юрія Іванющенка бізнесмена - Армена Саркісяна.

Рішення про перейменування вулиці революціонера-більшовика Клокова було прийнято 25 червня, повідомляє УП з посиланням на Gorlovka.ua.

На сесії міськради начальник управління містобудування Марина Кисельова повідомила, що з цього питання відбулися громадські слухання за участю місцевих жителів, які подавали клопотання про перейменування вулиці.

При цьому вона зазначила, що на цій вулиці стоять лише шість будинків - і їх мешканці згодні понести фінансові витрати, які виникнуть у зв'язку з перейменуванням.

Кисельова також зачитала клопотання мешканців, у якому написано, що Саркісян зробив багато для територіальної громади, зокрема, допомагав з вирішенням питання про ремонт каналізаційної мережі, благоустроєм прибудинкових територій, а також постійно за власні кошти поліпшував дорожнє покриття на вулиці, брав активну участь у роботі селищного комітету".

І.Клоков, на честь якого була названа вулиця в радянські часи - член більшовицького крила Російської соціал-демократичної робітничої партії, учасник Горлівської ради робітничих депутатів під час Лютневої революції 1917 року.

Нагапет Саркісян, за даними горлівських журналістів - батько Армена Саркісяна, відомого в Горлівці бізнесмена, в активах у якого коктейль-хол "Зефір", ресторан "Гостинний двір", Червоноармійський машинобудівний завод.

Крім цього, Саркісян активно вкладає кошти на підтримку спортсменів, будучи віце-президентом Донецької обласної й Горлівської міської федерації боксу. Також він розширює свої медіа-активи: до створеного на його кошти інтернет-сайту "Горлівська правда", додався ще один інтернет-ресурс - сайт міста Горлівки 06242.

Низка інтернет-ЗМІ вказує на його близькі стосунки Саркісяна з народним депутатом Юрієм Іванющенком.

Раніше у 2011 році в Зугресі (Донеччина), який адміністративно підпорядкований Харцизьку, було перейменовано вулицю на честь екс-міністра фінансів Федора Ярошенка, який народився у Харцизьку.

У серпні 2011 року Луцька міськрада перейменувала вулицю Лазо на вулицю Юлії Тимошенко, однак міський голова Луцька ветував це рішення. Зрештою вулиця Лазо отримала ім'я Георгія Гонгадзе.

Дивіться також інші матеріали за темою "Топоніміка"

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.