АНОНС: Телевізійна ІП - про сварки львів'ян із Грушевським

Львів’яни розсварилися з Грушевським через його авторитаризм, а король Данило ніколи не був Галицьким.

Про це йтиметься в ефірі телепередачі "Історична правда з Вахтангом Кіпіані" на телеканалі ZIK.

Найвидатніший український історик Михайло Грушевський за роки життя і роботи у Львові розсварився чи не з усіма місцевими українськими громадсько-політичними діячами (зокрема і з сусідом Іваном Франком).

Причиною цього, на думку авторитетних українських галичан початку XX століття, була "авторитарність" Михайла Сергійовича.

Сам же майбутній Президент Української Народної Республіки Грушевський закидав тогочасним провідникам української нації, які діяли на території (і за правилами) Австро-Угорської імперії, "надмірний демократизм" під час прийняття найважливіших для нації рішень, який (за його оцінками) переростав у "забалакування проблем".

Про це та про інші маловідомі сторінки "львівського періоду" життя Михайла Грушевського в ефірі телепрограми "Історична правда" у вівторок, 8 жовтня, розповість доктор історичних наук Леонід Зашкільняк.

У другій частині програми історик, співзасновник Українського Геральдичного товариства Іван Сварник пояснить, чому звичне для багатьох іменування фундатора міста Лева – Данила Романовича (з Рюриковичів) Данилом Галицьким є несправедливим і неточним (з погляду історичних фактів).

Дослідник історії Львова – пан Сварник – у дискусії з ведучим програми аргументовано пояснюватиме, чому саме керівника фактично найбільшої на території тогочасної Європи держави (Галицько-Волинської) обґрунтовано називати повноцінним королем.

Ба більше, Данило Романович мав усі підстави на початку XIII століття йменуватися навіть імператором, нарівні з керівниками найвпливовіших тогочасних держав у Західній Європі.

А титулування найвидатнішого очільника Галицько-Волинської держави Данилом Галицьким Іван Сварник вважає намаганням принизити роль і значимість цього державного утворення на догоду російській імперській історіографії.

"Історична правда з Вахтангом Кіпіані" – щовівторка о 22:00 на телеканалі ZIK.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.