Спецпроект

Продовжують забудовувати територію Київської фортеці. ФОТО

Територія Васильківського укріплення у складі пам'ятки-музею національного значення "Київська фортеця" забудовується.

Про це у своєму блозі повідомив краєзнавець Микола Афанасьєв.

Блогер наводить зображення, які мають свідчити про те, що "елітна" забудова виникла як раз на "особливо охороняємих" законом землях:

 Забудова позначена жовтою цяткою

Супутникове фото березня 2014 року:

Будівництво - ліворуч від вежі №3 (так звана Прозоровська) Васильківського укріплення (вул.Щорса, 34)

Як випливає із наданих Афанасьєвим фото, хмарочос біля історичної пам'ятки споруджує державна компанія "Укрбуд":

 "Вул. Щорса, 34 у Печерському районі"

Київська фортеця є одним із претендентів на звання "7 чудес України" в категорії "фортеці". Це найбільше земляне укріплення (XVIII-XIX сторіч) в Європі. Територія історика-археологічного музею займає 140 гектарів.

Вежа №3. Уже давно в ній (і редюїті №1) розміщуються Внутрішні війська МВС

Напередодні футбольного чемпіонату Євро-2012 будівельники зруйнували частину історичного валу одного з укріплень фортеці - Косий Капонір - заради зведення інфраструктури біля НСК "Олімпійський".

Васильківське укріплення – самостійний фортифікаційний комплекс у складі Київської фортеці, збудований у 1831–1844 рр. З цього укріплення почалося будівництво Нової Печерської фортеці.

 Загальний вигляд укріплення у 1918 році і місце нинішньої забудови. Фото: Веб-енциклопедія Києва

В сторону поля Васильківське укріплення було орієнтоване земляними валами, равеліном, капоніром та іншими фортифікаційними спорудами.

Передпілля укріплень прикривала так звана горжева стіна з воротами, що об’єднувала редюїт №1 (напівкругла вежа №1) з двома круглими вежами Вежа №2 (Кругла вежа) та Вежа №3 (Прозоровська вежа).

 Ліворуч - вежа №2, посередині - редюїт №1, праворуч - вежа №3 і місце забудови

З 1839 р. окремі казарми укріплення використовувалися військовим госпіталем, з 1863 р. – для утримання в’язнів, 1868–1877 рр.– розміщення військововиправної роти. Після 1897 р. пристосовано під склади, бійниці зовнішніх фасадів веж замінено вікнами.

У радянський час в приміщеннях Васильківського укріплення розміщувалися військові об’єкти. Зараз в приміщеннях колишніх редюїту №1 та Прозоровської вежі розміщено військову частину Внутрішніх військ.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.