В Запоріжжі хочуть перенести дату заснування міста на 800 років

Запорізька міська рада має намір змінити офіційну дату заснування міста з 1770-го на 952 рік. Замість катерининської фортеці на руїнах козацької Січі буде поселення часів літописної княгині Ольги.

Про це йдеться в проекті рішення міськради "Про уточнення дати заснування Запоріжжя", текст якого мають Українські Новини.

Згідно з документом, міськрада має намір прийняти остаточний звіт робочої групи з уточнення дати заснування міста і змінити офіційну дату заснування.

Робоча група дійшла висновку, що роком заснування міста вважається 952 рік на підставі трактату візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного "Про управління імперією" (складений у 943-953 роках) як першої письмової згадки про існування городища на обох берегах Дніпра і острові Хортиця (розташований в центрі Запоріжжя).

Якщо рішення затвердять, цьогоріч у жовтні Запоріжжя святкуватиме своє 1062-річчя.

Зараз датою заснування міста вважається 1770 рік, коли розпочалося будівництво Олександрівської фортеці, від якої пішло перша назва міста - Олександрівськ. У 1775 році фортецю добудували - й імперська армія знищила останню Запорізьку Січ.

Олександрівська фортеця була споруджена на землях Війська Запорізького під час і після чергової війни (1768-1774)  між Російською та Османською імперіями. Вона мала захищати південь України від нападів Кримського Юрту і турків.

Гарнізон Олександрівська складали козаки. Укріплення розташовувалося на початку Дніпровської фортечної лінії від Дніпра до Азовського моря (нинішнього Бердянська).

Як відомо, в 1552 році український шляхтич із Великого князівства Литовського Дмитро "Байда" Вишневецький спорудив на острові Мала Хортиця замок. Але й до того часу острів регулярно заселявся людьми - від епохи бронзи до слов'янсього городища Середньовіччя.

В Українській СРР 1921 року місто було перейменоване на Запоріжжя.

У тексті візантійського імператора Хортиця згадується під час опису річкового маршруту із Київської Русі Дніпром і Чорним морем до Костянтинополя [нині Стамбул]. Царственний історик називає Хортицю островом Святого Георгія і так описує перебування руських мандрівників:

"На цьому острові вони здійснюють свої жертвоприношення, оскільки там стоїть величезний дуб: жертвують живих півнів, застромлюють і стріли довкола [дуба], а інші - шматочки хліба, м'ясо і що має кожен, як велить їхній звичай. Кидають вони і жереб на півнях: чи зарізати їх, чи з'їсти, чи відпустити їх живими. Від цього острова роси [Ρωσία - грецька назва Русі] не бояться печенегів, доки не опиняться в річці Селіна [дельта Дунаю].

Варто зазначити, що в тексті Костянтина Багрянородного вперше зафіксовано письмову згадку про тодішній найпівденніший форпост Київського князівства на Дніпрі - Витич ("Вититсев". У 2007 році село Витачів Обухівського району Київщини відзначало 1050-ліття з моменту першої літописної згадки про поселення.

Дивіться також інші документи за темою "Запоріжжя"

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.