У Держдумі хочуть називати частину України "Новоросією"

Депутати Державної думи РФ запропонували повернути до загального вжитку термін "Новоросія" щодо південного сходу України.

Про це на засіданні Російського історичного товариства сказав директор інституту Громадського проектування Валєрій Фадєєв, повідомляє "Комсомойьская правда" з посиланням на Інтерфакс.

"Важливо повернути в суспільний простір поняття "Новоросія" і повернути інтерес до того, що відбувалося два століття тому в Російській імперії", - зазначив Фадєєв.

За словами москвича, даний факт, можливо, стане важливим аргументом і вплине на переговори з Києвом та ЄС.

"Кордони Новоросії XVIII століття збіглися з тим, як голосували громадяни України на виборах президента в 2010 році, коли одна частина проголосувала за Юлію Тимошенко, а інша - південно-східна, що входить в 1796 році в Новоросію, - за Віктора Януковича", - заявив Фадєєв.

Голова комітету з освіти Держдуми РФ Вячєслав Ніконов висловив думку, що назва "Новоросія" більш життєздатна, ніж "Донецька народна республіка" чи "Луганська народна республіка".

"Все, назване будь-коли, існує, а значить, існує Новоросія", - підкреслив депутат Держдуми.

У липні 2014 року повідомлялося, що в Держдумі РФ хочуть офіційно перейменувати Україну на Малоросію.

Новоросія - адміністративна назва, запроваджена у XVIII сторіччі імперською адміністрацією в Санкт-Петербурзі для земель Війська Запорізького та Кримського Юрту (ханства). За царату використовувалася як політичний термін.

Новоросійська губернія існувала на козацьких і татарських землях двічі: в 1764-1783 рр. з центром у Кременчуку і в 1796-1802 рр. з центром у Новоросійську (пізніше Катеринослав, нинішній Дніпропетровськ).

У XIX сторіччі губернію було розділено на три - Катеринославську, Херсонську і Таврійську. Частина території нинішнього Донбасу (Луганськ, Донецьк, Артемівськ, Маріуполь) входила до Катеринославської губернії зі столицею в нинішньому Дніпропетровську. До неї ж належали Таганрог і Ростов-на-Дону (нині територія РФ).

Північні землі нинішнього Донбасу ніколи не належали до "Новоросії". Слов'янськ (козацький Тор), Краматорськ, Старобільськ, Біловодськ були у складі Слобожанської України (в ті часи Харківської губернії).

Здобуті в результаті війн із Османською імперією землі Дикого степу від Дністра до Кубані колонізовувалися переважно українцями.

На думку відомого дослідника історичної демографії, москвича Володимира Кабузана, частка українців у Херсонській та Катеринославській губерніях (разом) в середині ХІХ сторіччя складала 74%.

Дивіться також:

Історія Новоросії та її етнічний склад

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.