У Держдумі хочуть називати Україну "Малоросією"

Депутат Держдуми Міхаіл Дєґтярьов просить повернути слову "Малоросія" офіційний статус для позначення сучасної України.

Про це повідомляють "Известия".

Відповідне звернення Дєґтярьов [заступник голови комітету ДД з науки, від жиріновської партії ЛДПР] направив мовному регулятору - Інституту російської мови ім. В.В. Виноградова РАН.

Депутат просить інститут вивчити досвід вживання терміна "Малоросія" в російській мові і визначити офіційну позицію та рекомендації регулятора з можливості офіційного вживання слова "Малоросія" щодо України.

Парламентарій зазначає, що в державній документації "дані території" з XIV століття традиційно називалися Малою Руссю і Малоросією.

"Україною називати російську землю Малоросії несправедливо, але якщо вже дуже комусь хочеться, то потрібно хоча б відродити старовинну назву - Малоросія", - заявив Дєґтярьов.

За словами депутата, поняття "Малоросія" має активно використовуватися нарівні з терміном "Україна": "Почати потрібно політикам і журналістам, а потім і суспільство підхопить".

Як відомо, у 2011 році тодішній міністр освіти Дмитро Табачник заявив, що Малоросія - "ніжна назва" України.

Напередодні російсько-японської війни на початку XX сторіччя на території Маньчжурії планувалося створити адміністративну одиницю під назвою "Жовторосія".

Мала Русь [грецький варіант Мала Росія - "Μικρὰ Ῥωσσία"] - візантійська назва Руського королівства (Галицько-Волинської держави), яка з'явилася на початку XIV ст. під час створення окремої Галицької митрополії у складі Київської митрополії ("Великої Русі") Костянтинопольського патріархату.

У XVIII сторіччі термін "Малоросія" використовувався на позначення Гетьманської держави (Лівобережної Гетьманщини) - козацької автономії у складі Російської імперії (переважно нинішні Київщина, Чернігівщина і Полтавщина).

За царату термін "малорос" (як частина офіціозного "триєдиного російського народу" разом із "великоросами" і "білорусами") використовувався на позначення всіх підданих російського імператора, які були етнічними українцями.

Дивіться також: "Малоросія - країна, яка не відбулася. КАРТИ"

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.