У Держдумі хочуть називати Україну "Малоросією"

Депутат Держдуми Міхаіл Дєґтярьов просить повернути слову "Малоросія" офіційний статус для позначення сучасної України.

Про це повідомляють "Известия".

Відповідне звернення Дєґтярьов [заступник голови комітету ДД з науки, від жиріновської партії ЛДПР] направив мовному регулятору - Інституту російської мови ім. В.В. Виноградова РАН.

Депутат просить інститут вивчити досвід вживання терміна "Малоросія" в російській мові і визначити офіційну позицію та рекомендації регулятора з можливості офіційного вживання слова "Малоросія" щодо України.

Парламентарій зазначає, що в державній документації "дані території" з XIV століття традиційно називалися Малою Руссю і Малоросією.

"Україною називати російську землю Малоросії несправедливо, але якщо вже дуже комусь хочеться, то потрібно хоча б відродити старовинну назву - Малоросія", - заявив Дєґтярьов.

За словами депутата, поняття "Малоросія" має активно використовуватися нарівні з терміном "Україна": "Почати потрібно політикам і журналістам, а потім і суспільство підхопить".

Як відомо, у 2011 році тодішній міністр освіти Дмитро Табачник заявив, що Малоросія - "ніжна назва" України.

Напередодні російсько-японської війни на початку XX сторіччя на території Маньчжурії планувалося створити адміністративну одиницю під назвою "Жовторосія".

Мала Русь [грецький варіант Мала Росія - "Μικρὰ Ῥωσσία"] - візантійська назва Руського королівства (Галицько-Волинської держави), яка з'явилася на початку XIV ст. під час створення окремої Галицької митрополії у складі Київської митрополії ("Великої Русі") Костянтинопольського патріархату.

У XVIII сторіччі термін "Малоросія" використовувався на позначення Гетьманської держави (Лівобережної Гетьманщини) - козацької автономії у складі Російської імперії (переважно нинішні Київщина, Чернігівщина і Полтавщина).

За царату термін "малорос" (як частина офіціозного "триєдиного російського народу" разом із "великоросами" і "білорусами") використовувався на позначення всіх підданих російського імператора, які були етнічними українцями.

Дивіться також: "Малоросія - країна, яка не відбулася. КАРТИ"

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".