На сайті Інституту історії НАНУ відкрився розділ "Блоги"

Інститут історії України Національної академії наук відкрив на своєму веб-порталі розділ "Історична публіцистика – Блоги".

Про це повідомила співробітник інституту, кандидат історичних наук Оксана Юркова.

Науковець зазначає, що ведення блогів українськими професійними істориками стає чимдалі актуальнішим завданням, причому виходячи як із внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Тезово зазначу кілька з них.

"Беззастережно нагальним є завдання популяризації історії України, а тому нам треба терміново виходити поза межі свого вузькопрофесійного кола, - наголошує Юркова. - Адже кожен із нас, фахових істориків, повсякчас стикається із тим, що начебто більш ніж очевидні нам самим події або факти вітчизняної історії є абсолютно невідомими пересічним громадянам. Чом би нам не поділитись своїми знаннями?"

За її словами, формат блогу дає науковцям можливість розповісти про свої знахідки, висловитись "із приводу", розповісти про цікаві місця і навіть "витягнути" із власної монографії та адаптувати якийсь шматок тексту із розповіддю про щось варте уваги.

"Сповнену специфічної термінології багатосторінкову монографію середньостатистичний читач навряд чи подужає, а от кілька написаних доступною мовою сторінок – легко", - зазначила історик.

Також науковець додала, що завдяки блогам є можливість крок за кроком показувати, "як пишеться історія" і чому та як історики її "переписують", розкриваючи таким чином так звану "кухню" історичних досліджень.

"Велике значення має і часовий фактор – якщо публікації статті треба чекати у кращому випадку кілька місяців, то блогом можливо відреагувати навіть на подію, яка щойно відбулась або ж лише відбувається, - наголосила Юркова. - Під час інформаційної війни це є перевагою".

Підрозділ "Історична публіцистика – Блоги" розміщений у розділі "Проекти" офіційного сайту Інституту історії України НАНУ.

Істориків запрошують до співпраці.

Все за темою "Інтернет"

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.