Спецпроект

Перший канал сьогодні показує французький фільм про Голодомор

"На початку тридцятих років Україна, яку всі знали як житницю Європи, була приречена сталінським комуністичним режимом помирати з голоду. Поділля – сільськогосподарський центр України – за час Голодомору втратив чверть населення…"

Так починається документальний фільм "Голодомор. Забутий геноцид" французької режисерки Бенедикт Бане.

Передісторією виникнення фільму стало знайомство авторки з українкою у Франції, батько якої пережив Голодомор. Вражена почутими розповідями про трагедію українських селян, Бенедикт Бане у 2010 році приїхала до України і почала роботу над фільмом.

 Бенедикт Бане під час презентації фільму "Голодомор. Забутий геноцид" у Києві. Фото з facebook-сторінки Українського інституту національної пам'яті

Мотивована прагненням якомога правдивіше висвітлити темні сторінки нашої історії, вона звернулася за допомогою не лише до визнаних українських і французьких дослідників, а й безпосередньо до свідків подій.

У Франції глядачі побачили стрічку рік тому, а в Україні прем'єра відбулася 19 листопада цього року. 

Під час прем'єри Бенедикт Бане розповіла: "У Франції про Голодомор 1932-33 років знають хіба що науковці, які працюють із цієї тематикою. Тому коли я зустріла українку, яка розповіла мені про цю трагедію, я одразу захотіла зняти фільм А в основу стрічки лягла історія родини чоловіка із Соболівки, що на Вінниччині". 

Також режисерка зазначила, що фільм "Голодомор. Забутий геноцид" вона присвячує всім, хто пережив голод. Адже всі, з ким Бенедикт Бане познайомилась, вразили її своїми емоціями, пережитими стражданнями, незборимим духом, почуттям власної гідності.

"Ви маєте це бачити. Щоб знати і пам'ятати," - закликає сайт Першого Національного.

Трансляція фільму відбудеться у суботу, 22 листопада, о 19:00 на Першому Національному телеканалі.

Також у цей день у ефірі НТКУ іще два фільми про Великий Голод:

11.20 - "Жорна".  Фільм розповідає про те, як Харків перетворився на острів життя у величезному океані смерті в 1932-33 роках. 

Герої стрічки розповідають свої історії, і всі вони повторюють сумний факт: Голодомор творився руками українців, нехай і за наказами чужинців…


15.10  - "Американська допомога голодуючій Україні. 1921-1923" - про першу хвилю Голоду, спровокованого комуністичним режимом.

  

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.