В Київському будинку учителя відкрилася документальна виставка "Українські молодіжні організації на еміграції"

Виставка ілюструє дві хвилі еміграції українців у ХХ ст.: після Першої світової війни та національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр. і після Другої світової війни. Документи, головним чином, розкривають історію Союзу українських пластунів-емігрантів та пластового руху в міжвоєнній Європі, а також дають можливість простежити розвиток післявоєнного пластового руху, як в Європі, так і за океаном.

25 червня у Київському міському будинку учителя (вул. Володимирська, 57) відкрилася документальна виставка "Українські молодіжні організації на еміграції", підготовлена до Дня молоді Центральним державним архівом зарубіжної україніки та Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України.

 

На початку 1920-х років основними центрами українського молодіжного руху стали країни Центрально-Східної Європи. Після Другої світової війни українські молодіжні організації зосередилися спочатку в країнах Західної Європи, а з 1960-х років найбільші центри української молоді за кордоном почали діяти в США та Канаді. Так, документи виставки, зокрема, схеми студентських організацій другої половини ХХ століття, дають змогу прослідкувати розгалужену мережу українських студентських осередків у світі та встановити форми їх взаємодії.

Крім цього, відвідувачі виставки матимуть змогу ознайомитися з матеріалами щодо заснування та діяльності Пласту за кордоном. Документи ЦДАВО України, головним чином, розкривають історію Союзу українських пластунів-емігрантів та пластового руху в міжвоєнній Європі. Документи ЦДАЗУ доповнюють інформацію про Пласт в 1920 – 1939 рр., а також дають можливість простежити розвиток післявоєнного пластового руху, як в Європі, так і за океаном. Особливу активність у другій половині ХХ ст. проявили пластові осередки в США та Канаді.

Документи виставки дають можливість прослідкувати основні віхи історії Спілки української молоді від її заснування в 1925 р. в Україні до відновлення діяльності після Другої світової війни на еміграції. Вхід на виставку вільний.

Теми

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.