Виставку “Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ” відкриють у Харкові

Інститут національної пам’яті Польщі спільно із Українським інститутом національної пам’яті та Харківським історичним музеєм запрошують відвідати виставку «Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ», яка присвячена 75-м роковинам цих трагічних подій.

Документи і фотоматеріали з польських, британських, німецьких та радянських архівів розповідають про долі польських громадян — жертв двох тоталітарних режимів. 

Сталінська версія комунізму та гітлерівський нацизм у своїх злочинах доводять граничну подібність між собою. І поляки, і українці у повній мірі відчули їх злочинну природу.

Обидва тоталітарних режими розпочинали досягнення своїх цілей із винищення найбільш інтелектуально обдарованих, а тому – самодостатніх та не схильних до конформізму представників підкорених народів.

Навесні 1940 року співробітники НКВД СРСР за прямим наказом Сталіна, Берії та за схваленням Політбюро ЦК ВКП(б) знищили близька 22 тисяч польських громадян – поляків, українців, євреїв, німців та представників інших національностей, що населяли тоді Польську Республіку.

У історію це увійшло як "Катинський злочин", за першою знахідкою місця поховань жертв масових розстрілів у Катині, що неподалік Смоленську. У Харкові з цього числа розстріляли 4302 особи – бранців Старобільського табору та в’язнів тюрем Західної України.

Нацисти на окупованих територіях також розпочали масштабні дії, метою яких було обезголовлення польської нації – так звана, Акція АБ (акція умиротворення з нім. Außerordentliche Befriedungsaktion).

Розстріли професорів та знищення видатних представників культури відбувалося одночасно із подіями Катинського злочину у СРСР і у подібний спосіб.

Виставку відкриватимуть Генеральний консул Республіки Польща у Харкові Станіслав Лукасік, Радник Голови УІНП Олександр Зінченко. Очікується присутність Голови Харківської обласної державної адміністрації Ігоря Райніна.

10 вересня о 12.00

Місце: Харківський історичний музей (м. Харків, вул. Університетська, 5)

Вхід вільний

Виставку підготував Інститут національної пам’яті Польщі. Українська версія постала у співпраці із Українським інститутом національної пам’яті. Співорганізаторами презентації виставки у Харкові є Генеральне консульство Республіки Польща у Харкові, Департамент культури та туризму ХОДА та Харківський історичний музей.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?