Виставку “Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ” відкриють у Харкові

Інститут національної пам’яті Польщі спільно із Українським інститутом національної пам’яті та Харківським історичним музеєм запрошують відвідати виставку «Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ», яка присвячена 75-м роковинам цих трагічних подій.

Документи і фотоматеріали з польських, британських, німецьких та радянських архівів розповідають про долі польських громадян — жертв двох тоталітарних режимів. 

Сталінська версія комунізму та гітлерівський нацизм у своїх злочинах доводять граничну подібність між собою. І поляки, і українці у повній мірі відчули їх злочинну природу.

Обидва тоталітарних режими розпочинали досягнення своїх цілей із винищення найбільш інтелектуально обдарованих, а тому – самодостатніх та не схильних до конформізму представників підкорених народів.

Навесні 1940 року співробітники НКВД СРСР за прямим наказом Сталіна, Берії та за схваленням Політбюро ЦК ВКП(б) знищили близька 22 тисяч польських громадян – поляків, українців, євреїв, німців та представників інших національностей, що населяли тоді Польську Республіку.

У історію це увійшло як "Катинський злочин", за першою знахідкою місця поховань жертв масових розстрілів у Катині, що неподалік Смоленську. У Харкові з цього числа розстріляли 4302 особи – бранців Старобільського табору та в’язнів тюрем Західної України.

Нацисти на окупованих територіях також розпочали масштабні дії, метою яких було обезголовлення польської нації – так звана, Акція АБ (акція умиротворення з нім. Außerordentliche Befriedungsaktion).

Розстріли професорів та знищення видатних представників культури відбувалося одночасно із подіями Катинського злочину у СРСР і у подібний спосіб.

Виставку відкриватимуть Генеральний консул Республіки Польща у Харкові Станіслав Лукасік, Радник Голови УІНП Олександр Зінченко. Очікується присутність Голови Харківської обласної державної адміністрації Ігоря Райніна.

10 вересня о 12.00

Місце: Харківський історичний музей (м. Харків, вул. Університетська, 5)

Вхід вільний

Виставку підготував Інститут національної пам’яті Польщі. Українська версія постала у співпраці із Українським інститутом національної пам’яті. Співорганізаторами презентації виставки у Харкові є Генеральне консульство Республіки Польща у Харкові, Департамент культури та туризму ХОДА та Харківський історичний музей.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…