В УІНП розкажуть про декомунізацію за місяць до дедлайну

Навіщо потрібно перейменовувати вулиці? Хто визначає, які саме назви отримають наші вулиці? Чи може місцева влада “домовитися”, аби уникнути перейменування? Чи є шанс “перейменувати” на ту саму назву?

Про це та про практичний бік справи — гроші та документи — розкажуть фахівці Українського національного інституту на прес-конференції.

Адже до завершення чергового етапу виконання законів лишається рівно місяць: до 21 листопада 2015 року пропозиції щодо зміни назв населених пунктів місцеві ради мають подати до Верховної Ради України.

Відтоді, коли вступили в дію закони про декомунізацію, Український інститут національної пам’яті як ініціатор цих законів тримає руку на пульсі їх впровадження.

Співробітники уважно слідкували за реакцією суспільства у медіа, під час безпосередніх зустрічей у регіонах країни а також аналізували сотні звернень, які отримують з усієї країни.

Учасники:

Олександр Зінченко, радник Голови Українського інституту національної пам’яті

Сергій Рябенко, фахівець із правового забезпечення Українського інституту національної пам’яті

Богдан Короленко, керівник відділу аналізу регіональних особливостей Українського інституту національної пам’яті

"Найбільше запитань виникає щодо перейменувань вулиць та населених пунктів. По всій Україні поширювали "страшилки", наче треба змінити купу документів власності, перереєструвати автомобілі і навіть змінити номери на них.

Проте найголовніше суспільство не зауважило: навіщо необхідні порахунки із тоталітарним минулим. А це питання цінностей – що для українського суспільства є добром, а що є злом. Зрештою, тоталітаризм та добробут несумісні", — каже радник Голови Українського інституту національної пам’яті Олександр Зінченко.

Співробітники інституту багато їздили країною з лекціями, брали участь у нарадах та дискусіях, опрацьовували офіційні звіти, надіслані обласними державними адміністраціями. Відтак, зібрали цілу колекцію справжніх та уявних "страхів" декомунізації.

"Одним із "хітів" стали плітки, що ті, хто живе на перейменованих вулицях не зможуть проголосувати на виборах або отримати субсидію. Також старших людей залякували чутками, що ветерани не зможуть носити свої військові нагороди, а країною прокотиться хвиля знищення пам’ятників на могилах радянських солдат.

У деяких містах навпаки – цілком серйозно обговорювали, що там нічого перейменовувати не будуть, бо міське керівництво з кимсь домовилося про це у столиці", - розповів Зінченко.

Прес-конференція "Міфи, "страхи" та перші результати декомунізації. Місяць до дедлайну"

20 жовтня (вівторок), 12:00

Місце: "Главком" (м. Київ, вул. Шовковична, 8/20)

І. Б.

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.