Влада польського Щецина не чіпатиме пам'ятник Червоній армії

Влада Щецина (Польща) демонтує пам'ятник Червоній армії в центрі міста тільки після того, коли вирішить, чим його замінити.

Про це повідомляє Радіо Польща з посиланням на прес-секретаря міської ради Щецина.

"Нас не треба переконувати в необхідності демонтувати пам'ятник радянській армії, - наголосив речник міської влади. - Ми і так збираємося це зробити".

Із закликом демонтувати меморіал "Пам'ятник подяки Червоній армії", що стоїть у центрі Щецина, до влади міста звернувся Інститут національної пам'яті Польщі.

Фото: Kapitel/wikimedia

Прес-секретар міськради уточнив, що до прибирання радянського меморіалу треба підходити комплексно.

"Обеліск стоїть в самому центрі міста, на одній із головних вулиць, - зазначив він. - Ми не можемо просто взяти і прибрати його. Місто має намір провести конкурс серед архітекторів, щоб вирішити, як це місце буде виглядати потім. Тільки після цього пам'ятник можна буде демонтувати".

Речник додав, що в 2015 році цього точно не відбудеться.

Нагадаємо, що Інститут національної пам'яті Польщі протягом довгого часу закликає владу польських міст демонтувати пам'ятники часів комунізму. 6 жовтня з таким закликом інститут звернувся до влади Щецина.

Щецин - столиця Західно-Поморського воєводства, розташований на північно-західному кордоні Польщі. У квітні 1945 року місто було взяте військами 2-го Білоруського фронту в ході Штеттинської операції.

Рішенням Потсдамської конференції 1945 року тодішній німецький Штеттин із регіоном був переданий Польщі, в обмін на Західні Україну й Білорусь. Сюди, зокрема, переселяли українців в ході операції "Вісла" та інших депортацій, здійснюваних урядом соціалістичної Польщі.

Кілька тижнів тому в польському місті Пененжно було демонтовано пам'ятник радянському генералу українського походження Івану Черняхівському. Пененжно - колишній німецький Мельзак, Черняхівський загинув тут у лютому 1945 року під час боїв за територію Східної Прусії. Після війни Східна Прусія була поділена між Польщею та СРСР.

В Україні імена, пов'язані з вигнанням нацистів з території України, не підпадають під дію законів про декомунізацію.

Також:

У Варшаві демонтували пам'ятник Червоній армії. ФОТО

В Ізраїлі відкрили пам'ятник Червоній армії. ФОТО

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.