У Києві - виставка про українську освіту за кордоном в 1930-х

У приміщенні Київського міського будинку учителя відкриють документальну виставку "Українські навчальні заклади та наукові осередки за кордоном (1920–1930-ті рр.)".

Про це йдеться у прес-релізі Центрального державного архіву зарубіжної україніки.

У період між двома світовими війнами українська політична еміграція, причетна до процесів українського державотворення 1917–1921 рр., поставила за мету зберегти себе як частину українського етносу та заявити про українців у світі. Одним із шляхів досягнення цієї мети стало заснування на чужині, передусім у Чехословаччині, навчальних та наукових закладів. Роль і значення українських еміграційних наукових та навчальних осередків у справі виборювання незалежної України сформулював голова Директорії УНР Симон Петлюра:

"Наша боротьба не закінчилася відступом Уряду та Армії поза межі Батьківщини… Закон розподілу національних сил поклав на нас – тих, що живуть тепер на чужині, – певну пайку праці, яку тільки ми – і більше ніхто – й можемо виконати".

Саме наукова діяльність, зазначав С. Петлюра, більш ніж будь-яка інша, здатна продемонструвати "нашу національну здібність до конструктивної праці і наявність за нами тих елементів державної творчості, що являються незаперечними доказами оправданности наших змагань в цьому напрямку".

Поза межами Батьківщини, українці заснували низку навчальних закладів та наукових товариств, зокрема, у Чехословаччині (Український Вільний Університет, Українську Господарську Академію, Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Український інститут громадознавства, Історико-Філологічне товариство, Український академічний комітет, Союз інженерів українців), Німеччині (Український науковий інститут у Берліні) та Польщі (Український науковий інститут у Варшаві).

На виставці представлено документи, які висвітлюють діяльність закордонних українських навчальних закладів та наукових осередків, розповідають про видатних українських науковців, які стояли біля витоків цих інституцій, містять роздуми політичних та громадських діячів щодо важливості розвитку української науки та освіти на чужині.

 

Виставку урочисто відкриють 20 листопада о 14.00 у приміщенні Київського міського будинку учителя (вул. Володимирська, 57). Виставка працюватиме до 30 листопада. Вхід вільний.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?

Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Євроспільноті слід терміново придбати собі нову "парасольку", - словацький науковець і політолог Александр Дулеба

Коли закінчувалася Друга світова війна британський прем'єр Уїнстон Черчіль запропонував інтеграцію інституцій. Не тільки спільний економічний ринок товарів, але й колективну безпеку. Все, що включає у себе поняття "європейський спосіб життя" при верховенстві права, демократії, вільних виборах, гарантії людських прав, свободі слова – сьогодні під великим питанням. Ми повністю недооцінюємо основи європейського інтеграційного проєкту, які сьогодні вкрай важливо реставрувати.

Микола Штейнберг: "У наші руки потрапила велетенська енергія. Вона може працювати на благо, а може все зруйнувати. Головне у безпеці – це ризики у взаємодії людини та створеної нею техніки"

Квітень 2026 року. За цей час Чорнобильська катастрофа встигла обрости томами наукових звітів, сотнями годин кінохроніки та, на жаль, десятками зручних міфів. Проте в рофесійному середовищі є імена, чия вага в дискусії про безпеку є абсолютною. Серед них Микола Штейнберг – інженер, який пройшов шлях від "народження" Чорнобильської АЕС до участі в подоланні наслідків катастрофи, що сколихнула весь світ.