Спецпроект

Виставка "Люди правди" - 16 історій тих, хто не мовчав про Голодомор

Цього року Україна в рамках загальнодержавних пам’ятних заходів згадує Людей правди – тих, хто не боялися говорити та писати про Голодомор навіть у часи, коли це могло коштувати життя.

В Національному музеї "Меморіал жертв Голодомору" відкрилася виставка "Люди правди", організована Інститутом національної пам'яті.

На ній представлені фото й історії 16 чоловіків та жінок, які своїми свідченнями та зусиллями зберегли та поширили світом інформацію про факти Голодомору, повідомили ІП організатори заходу.

"Ці люди вірили, що зафіксована ними правда важлива для протистояння злу, яке вбиває мільйони людей. Завдяки їх зусиллям вдалося зберегти інформацію про один із найстрашніших злочинів XX століття – Голодомор. Через багато років ця інформація стала однією з причин краху комуністичного режиму, на руїнах якого постала незалежна Україна", — сказав голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Щороку до Дня пам’яті жертв Голодомору вибираємо одну з тем, щоб якомога ширше розповісти про трагедію Голодомору 1932–1933 років, нагадала Олеся Стасюк, директор Національного музею "Меморіал пам'яті жертв Голодомору".

"Цього року такою темою є "Люди Правди" – це ті, хто публікували статті в західній пресі, описували побачене й пережите у щоденниках чи просто фотографували той жах, що відбувався навколо, ризикуючи кар’єрою, свободою або навіть життям. Це журналісти, громадські діячі, політики, вчителі, селяни. Сьогодні ви можете побачити цих людей на нашій виставці.".

 

Письменниця Оксана Забужко вважає виставку "Люди правди" найбільш своєчасною, і не тільки для українців.

"Ми лише в останні два роки відкрили для себе, що проти України проводиться інформаційна війна — виявили, що Захід знає про Україну з подачі російської пропаганди.

Треба усвідомити, що, оскільки СРСР від самого початку була терористичною державою, яка здійснювала масові злочини проти цивільного населення — ця чекістська інформаційна війна впродовж десятиліть була спрямована на покриття цих злочинів.

І щонайменше 80-літня традиція інформаційної війни — це єдина зброя ворога, перед якою ми пасуємо, бо досі її не свідомі. Спасибі людям правди, які утримували і продовжують утримувати нас при реальності й не дають забути, що є такі речі, як добро і зло".

Загальнонаціональні заходи до Дня пам’яті жертв Голодомору пройдуть у суботу 28 листопада по всій Україні та у 36 країнах світу.

 

Співзасновниця Українського кризового медіа-центру, радниця Голови Адміністрації Президента Наталія Попович наголосила на величезних втратах під час Голодомору й нагадала про жалобні заходи:

"Ми просимо всіх, по всій країні о 16.00 в суботу в кожній домівці й установі запалити свічки пам’яті. Хто зможе — прийти в Києві до Меморіалу жертв Голодомору о 15.00, а також о 16.00 приєднатися до загальнонаціональної хвилини мовчання".

Також на відкритті виступив 90-річний Микола Павлович Онищенко, який у дитинстві пережив Голодомор.

"Я двічі вмирав від голоду: у 1932-1933 роках, а другий раз - у німецькому концлагері. Я бачив багато трупів, страшні знущання фашистів — але то були вороги. Але те, що я бачив, коли мені було 7 років, назавжди зробило мене іншою людиною. Це було страшніше, ніж у концтаборі. Тому я ніколи не став радянською людиною", - розказав Онищенко.

Також у відкритті взяли участь Іван Васюник, співкоординатор Громадського комітету вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932-33 років та Іван Патриляк, декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Були присутні Іван Малкович, поет, видавець, Ганна Гопко, Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Андрій Когут, директор Центру досліджень визвольного руху.

Організатори виставки — Український інститут національної пам’яті, Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", Центр досліджень визвольного руху, Архів СБУ, Громадський комітет вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932-33 років.

Автори виставки — Ярослав Файзулін, Віталій Огієнко, Володимир Тиліщак, Володимир В’ятрович, Богдан Завітій. Дизайн — Назар Ясиневич.

Експозиція діятиме до кінця грудня.

Детальніше про Людей правди - на сайті УІНП. Також там можна завантажити графічні медіа-матеріали, або в архіві у поліграфічній якості. 

І. Б.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі