Спецпроект

НАУКОВЦІ УТОЧНИЛИ КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

Від штучного голоду 1932-33 років і його прямих наслідків загинуло біля 4 мільйонів українців.

Точну цифру встановити важко, адже сталінський режим знищував документи про смертність і репресії, передає Радіо Свобода.

Відповідно до висновків спільного дослідження Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи НАН України та американських науковців, протягом 1932-1934 років від організованого радянською владою голоду померло 3,9 мільйона громадян УСРР.

Це 13% тодішнього населення республіки. Саме ця цифра, на переконання науковців, є найбільш достовірною і визнаною серед наукової спільноти.

Провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень Наталія Левчук пояснює, що в дослідження включили 1934 рік, тому що підвищений рівень смертності від голоду спостерігався аж до того часу.

"3,9 мільйона осіб –  це ті, хто не помер би, якби не було голоду", — додає науковець.  Левову частку цієї кількості — понад 3,5 мільйони осіб — складають селяни. Ще майже 300 тис. — жителі міст.

Демографи підкреслюють моторошний факт: майже 25% загиблих від Голодомору — це діти до 10 років. А понад 600 тисяч малюків не народилося.

Найбільше смертей, згідно з дослідженням, припало на Київщину й Харківщину — по мільйону мешканців у кожній області. Найменші втрати понесли Чернігівська та Донецька області.  

 "Специфіка голоду в Україні полягає в тому, що упродовж короткого періоду часу з березня по серпень 1933 року померла надзвичайно велика кількість людей. За ці 6 місяців померли 2,9 мільйона осіб. Найбільш смертоносним був червень 1933 року, тоді загинули 840 тисяч осіб, тобто по 28 тисяч осіб за добу", — зазначила Левчук.

Її колега, завідувач відділу Інституту демографії та соціальних досліджень Олександр Гладун переконаний, що Голодомор став для України справжньою катастрофою, найбільшою в усьому СРСР:

"Держава просто нищила своє населення. Це та подія, яку можна назвати рукотворною катастрофою, яка планувалася і здійснювалася за підтримки керівництва держави, інакше не може бути.

Загальні втрати населення Радянського Союзу від голоду ми оцінюємо у 8,7 мільйона осіб, причому в абсолютних цифрах найбільші втрати понесла Україна, потім йде Росія, на третьому місці Казахстан".

Натомість, Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович вважає, що озвучена дослідниками цифра втрат є не остаточною, а мінімальною.

Адже влада СРСР замітала сліди злочину і знищувала документи, які свідчили про масштаби геноциду. Тому на 100% точну кількість втрат населення України в роки Голодомору ми навряд чи дізнаємося.

Однак, на думку В’ятровича, те, як сучасні українці осмислюють Голодомор, дає привід для оптимізму.

"Важливо те, що 80% українців вважають Голодомор геноцидом. Це свідчить про те, що дедалі більше українців знають свою історію і теза про те, що українське минуле розділяє українців, є безпідставною.

Якщо навіть тема Голодомору здатна нас об’єднати і зробити єдиною нацією. І між іншим, це є свідченням того, що потуги раніше радянської, а тепер російської пропаганди, зазнали повного краху", — сказав В’ятрович.

Дослідники одностайні в тому, що колосальні втрати населення під час Голодомору є причиною демографічних проблем сучасної України.

Нас могло б бути, принаймні, на 4 мільйони більше, якби не радянський геноцид.

І. Б.

"Ми створюємо культуру пам’яті в Україні", - Гаяне Авакян

Інтерв’ю зі співзасновницею Платформи пам’яті "Меморіал" Гаяне Авакян для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Перешкодити єднанню ОУН із сіоністами. "Активні заходи" кдб

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Полон як тінь війни

Українська історія нерозривно пов'язана з війнами й боротьбою за незалежність. В усіх цих конфліктах українці опинялися в полоні: від часів визвольних змагань початку ХХ століття до сучасної війни проти Росії. Тема полону є не лише правовою чи військовою проблемою, а й історико-культурним дзеркалом епохи: вона відображає стан гуманістичних цінностей, культуру дотримання міжнародних норм і характер політичних режимів.

Тімоті Снайдер: Глобальна ініціатива у пошуках історичної правди

"Історія не є воюючою стороною. Завдання будь-якої серйозної історії, включно з таким проєктом як цей, — дійти до правди. А правда завжди цікавіша за міф. Правда демократична в той спосіб, у який міф бути не може, бо міф вимагає покори, міф вимагає відсутності сумнівів. Історична правда нагадує нам, що життя — це не стільки впевненість у чомусь хибному, скільки постійно зростаюче знання про різні речі, які можуть бути правдивими. Тому я не сумніваюся, що наприкінці цього проєкту люди в Україні і по всьому світі, будуть набагато краще підготовлені до боротьби з російською пропагандою, ніж зараз".