Архів СБУ очолив новий директор

4 січня 2016 року Голова СБУ представив колективу Архіву нового керівника — Андрія Когута.

Про це Історичні правді повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

Новопризначений директор Архіву СБУ Андрій Когут основним завданням бачить забезпечення вільного і зручного доступу істориків та усіх громадян до архівів, насамперед — через їхнє виведення з-під відомства СБУ та подальше оцифрування.

 Андрій Когут

Як заявляв раніше Голова СБУ Василь Грицак, спецслужба на виконання Закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" розпочала підготовку архівних фондів СБУ для передачі їх до Архіву Інституту національної пам’яті.

Раніше пан Когут очолював Центр досліджень визвольного руху, координував роботу профільної групи Реанімаційного пакета реформ та керував Електронним архівом визвольного руху avr.org.ua, де у вільному доступі опубліковано копії 23103 документів. Саме у співпраці з Е-архівом наразі відбувається оприлюднення документів з фондів СБУ.

"Документи репресивних органів будуть відкритими і їх буде фізично передано у цивільне відомство — Інститут національної пам’яті. СБУ врешті остаточно порве із чекістським спадком. Інформація про масові порушення прав людини, репресії та злочини комуністичного режиму буде відкрита. Це один із ключових запобіжників, щоб тоталітарні практики та методи не повторилися більше ніколи", — зазначає Андрій Когут.

Він також запевнив, що триватиме співпраця з європейськими інституціями, зокрема по обміну документами комуністичних спецслужб з Польщею і Чехією.

Андрій Когут пообіцяв також, що "процес передачі не завадить щоденній відкритості Архіву СБУ і роботі усіх зацікавлених громадян та іноземців". Як відомо, з прийняттям "Закону про доступ" кількість звернень за архівною інформацією в Архіві СБУ зросла на 46%, більшість із них — щодо розшуку репресованих родин.

Андрій Когут входить до групи експертів, які працювали на "декомунізаційними" законами, зокрема щодо спрощення доступу до архівів радянських репресивних органів.

Попередній директор Архіву СБУ Ігор Кулик перейшов до Українського інституту національної пам’яті, щоб працювати над створенням Архіву УІНП, куди увійдуть документи радянських спецслужб 1917-1991 років з-під відомств силових органів, в тому числі СБУ, відповідно до закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Довідка:

Когут Андрій Андрійович народився 1980 року у м. Підволочиськ Тернопільської обл. Закінчив історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.

До призначення директором Архіву СБУ  — в.о. директора Центру досліджень визвольного руху, керівник проекту "Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua", менеджер групи "Політика національної пам’яті" Реанімаційного пакета реформ", учасник Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні.

Координатор проекту "Покидаючи СРСР" — серії заходів із вивчення досвіду посттоталітарних трансформацій країн Центрально-Східної Європи. Експерт з розвитку громадянського суспільства, мереж та проведення громадських кампаній. Активний учасник Форуму громадянського суспільства Східного партнерства, експерт Керівного комітету. Впродовж зими 2013-2014 років, один із координаторів Громадського сектору Євромайдану. Один із засновників та координаторів Громадянської кампанії "ПОРА!" у 2004 р.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.