Декомунізацію виконано на 47% - Інститут нацпам'яті. ІНФОГРАФІКА

Понад тисячу вулиць перейменовано в обласних центрах — це 47% від запланованого. Також рішенням парламенту нові назви вже отримали п’ята частина міст та сіл.

До 21 лютого Верховна Рада України має визначитися з новими назвами для населених пунктів, що містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, а міські та сільські голови завершити перейменування місцевих топонімів.

За десять днів до завершення другого етапу декомунізації Український інститут національної пам’яті спільно з Українським кризовим медіа-центром піготували інфографіку про стан реалізації реформи.

На мапі України 4 лютого з’явилося 175 нових назв міст і сіл замість тоталітарних топонімів радянського періоду – 18% від того, що слід перейменувати.

Наприклад, на Донеччині перейменували місто Артемівськ на Бахмут, місто Красний Лиман на Лиман, а місто Дзержинськ на Торецьк, Іллічівськ на Одещині став Чорноморськом, місто Червонозаводське Лохвицького району Полтавської області — Заводським. Нові назви були запропоновані місцевими громадами та підтримані Українським інститутом національної пам’яті, а відтак — проголосовані в парламенті.

Як відомо, 144 населені пункти з тоталітарними назвами розташовані на окупованих територіях, але і вони будуть перейменовані українським парламентом. У випадку із Кримом - після консультацій із Меджлісом кримськотатарського народу, які вже тривають.

1028 нових назв вулиць з’явилися тільки в обласних центрах країни. За винятком "декомунізованих" ще на початку 1990-х Львова, Івана-Франківська та Тернополя, а також - окупованих міст. Це 47% від запланованих перейменувань, які міські голови мають завершити до 21 лютого. Потім розпочнеться третій етап декомунізації і повноваження прийняття рішень про перейменування перейдуть до голів ОДА.  

 

"Лідерами" перейменувань місцевих топонімів стали Дніпропетровськ (316 нових назв), Харків (231 нова назва) та Вінниця (135), які завершили завдання на понад 90%. Маріуполь вже повністю замінив місцеві тоталітарні топоніми — 78 позицій. В "аутсайдерах" опинилися Полтава, Одеса, Суми, Миколаїв та Херсон. Нагадаємо, що за невиконання закону громадськість через суд може притягнути до відповідальності мерів міст.

Також під перейменування потрапляють 105 ЗМІ, 15 з яких зараз реєструють нові назви, а для 30 — скасували свідоцтво про реєстрацію, 21 ЗМІ виходить під окупацією.

Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголосив, що перейменовані будуть усі населені пункти та топоніми, які підпадають під дію закону:

"Чи виконувати закон — не тема для дискусій. Громадам виділили достатньо часу, аби вони визначилися із новими назвами. Багато громад вповні скористалися нагодою для такої дискусії. На жаль, місцева влада частини міст та сіл, уникаючи виконання закону, позбавила мешканців можливості приймати рішення про майбутню назву. Тепер рішення прийматиме парламент".

Також В’ятрович додав, що дані, які оприлюднюються сьогодні, дуже швидко змінюються. Він високо оцінює прогрес в очищенні мапи країни від символів тоталітарної пропаганди.

"Після місцевих виборів, коли люди отримали змогу спокійно, без політичних маніпуляцій, вести розмову про майбутні назви, декомунізація значно прискорилася".

Голова Інституту національної памяті висловив певність, що закон буде виконано вчасно і в повному обсязі. Адже на черзі - третій етап реформи.  

І. Б.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.