Декомунізацію виконано на 47% - Інститут нацпам'яті. ІНФОГРАФІКА

Понад тисячу вулиць перейменовано в обласних центрах — це 47% від запланованого. Також рішенням парламенту нові назви вже отримали п’ята частина міст та сіл.

До 21 лютого Верховна Рада України має визначитися з новими назвами для населених пунктів, що містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, а міські та сільські голови завершити перейменування місцевих топонімів.

За десять днів до завершення другого етапу декомунізації Український інститут національної пам’яті спільно з Українським кризовим медіа-центром піготували інфографіку про стан реалізації реформи.

На мапі України 4 лютого з’явилося 175 нових назв міст і сіл замість тоталітарних топонімів радянського періоду – 18% від того, що слід перейменувати.

Наприклад, на Донеччині перейменували місто Артемівськ на Бахмут, місто Красний Лиман на Лиман, а місто Дзержинськ на Торецьк, Іллічівськ на Одещині став Чорноморськом, місто Червонозаводське Лохвицького району Полтавської області — Заводським. Нові назви були запропоновані місцевими громадами та підтримані Українським інститутом національної пам’яті, а відтак — проголосовані в парламенті.

Як відомо, 144 населені пункти з тоталітарними назвами розташовані на окупованих територіях, але і вони будуть перейменовані українським парламентом. У випадку із Кримом - після консультацій із Меджлісом кримськотатарського народу, які вже тривають.

1028 нових назв вулиць з’явилися тільки в обласних центрах країни. За винятком "декомунізованих" ще на початку 1990-х Львова, Івана-Франківська та Тернополя, а також - окупованих міст. Це 47% від запланованих перейменувань, які міські голови мають завершити до 21 лютого. Потім розпочнеться третій етап декомунізації і повноваження прийняття рішень про перейменування перейдуть до голів ОДА.  

 

"Лідерами" перейменувань місцевих топонімів стали Дніпропетровськ (316 нових назв), Харків (231 нова назва) та Вінниця (135), які завершили завдання на понад 90%. Маріуполь вже повністю замінив місцеві тоталітарні топоніми — 78 позицій. В "аутсайдерах" опинилися Полтава, Одеса, Суми, Миколаїв та Херсон. Нагадаємо, що за невиконання закону громадськість через суд може притягнути до відповідальності мерів міст.

Також під перейменування потрапляють 105 ЗМІ, 15 з яких зараз реєструють нові назви, а для 30 — скасували свідоцтво про реєстрацію, 21 ЗМІ виходить під окупацією.

Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголосив, що перейменовані будуть усі населені пункти та топоніми, які підпадають під дію закону:

"Чи виконувати закон — не тема для дискусій. Громадам виділили достатньо часу, аби вони визначилися із новими назвами. Багато громад вповні скористалися нагодою для такої дискусії. На жаль, місцева влада частини міст та сіл, уникаючи виконання закону, позбавила мешканців можливості приймати рішення про майбутню назву. Тепер рішення прийматиме парламент".

Також В’ятрович додав, що дані, які оприлюднюються сьогодні, дуже швидко змінюються. Він високо оцінює прогрес в очищенні мапи країни від символів тоталітарної пропаганди.

"Після місцевих виборів, коли люди отримали змогу спокійно, без політичних маніпуляцій, вести розмову про майбутні назви, декомунізація значно прискорилася".

Голова Інституту національної памяті висловив певність, що закон буде виконано вчасно і в повному обсязі. Адже на черзі - третій етап реформи.  

І. Б.

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.