Помер дисидент, режисер і політик Лесь Танюк

Сьогодні біля 13:00 на 78-му році житті помер дисидент, режисер театру та кіно, один із керівників Народного Руху в 90-х, народний депутат Лесь Танюк.

Про це повідомив на своїй сторінці народний депутат Степан Кубів, передає "Новое Время".

Леонід (Лесь) Степанович Танюк народився в с. Жукин на Київщині 8 липня 1938 року, виростав у Луцьку. Під час навчання в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого (1958-1963) познайомився з дисидентами Іваном Світличним, Аллою Горською, Василем Стусом, В'ячеславом Чорноволом та іншими. 

 Лесь Танюк. Фото: wikipedia.org


Ставив вистави у театра Львова, Одеси, Харкова, Москви (ЦДТ, МХАТ, ім. Станіславського, ім. Пушкіна тощо). До Москви Танюк змушений був переїхати через переслідування з боку радянської влади. Вів правозахисну діяльність, за що його в 1988 р. звільнили з посади головного режисера Київського молодіжного театру без права на режисуру.

Був народним депутатом України I-VI скликань від Народного Руху України (НРУ), автором і співавтором понад 60 законів, зокрема "Про культуру", "Про мови в Українській РСР", "Про Державний герб України".  У 1990-1994 — голова Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження.

Член Центрального проводу НРУ (з 1992), заступник голови НРУ, член Політради НРУ (з 1999). Член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО (з 1995)

Від 1992 року Лесь Танюк - Голова Національної спілки театральних діячів України, голова Всеукраїнського товариства "Меморіал" ім. В. Стуса (до 2014). Був також головою Всеукраїнського комітету з підготовки суду над КПРС-КПУ за злочини тоталітаризму "Нюрнберг-2", створеного з ініціативи "Меморіалу".

Отримував звання заслуженного діяча мистецтв України (1995) та народного артиста України (2008). Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва, збірників поезій. Професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.

Дивіть також:

Лесь Танюк. Самовидець сучасності

 

Від газет до телесеріалів: 30 років еволюції політичної агітації в Україні

Протягом 30 років незалежності України політична агітація у нашій країні пройшла шлях від звичайних газет та інформаційних бюлетенів до телевізійних серіалів. З одного боку, постійних змін зазнавала форма агітації, з іншого — деякі елементи, як-от меседжі, у ній залишалися незмінними. Окрім того, з'явився окремий вид "агітації"—"гречкосійство", тобто підкуп виборців різними матеріальними й нематеріальними благами.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.