Помер дисидент, режисер і політик Лесь Танюк

Сьогодні біля 13:00 на 78-му році житті помер дисидент, режисер театру та кіно, один із керівників Народного Руху в 90-х, народний депутат Лесь Танюк.

Про це повідомив на своїй сторінці народний депутат Степан Кубів, передає "Новое Время".

Леонід (Лесь) Степанович Танюк народився в с. Жукин на Київщині 8 липня 1938 року, виростав у Луцьку. Під час навчання в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого (1958-1963) познайомився з дисидентами Іваном Світличним, Аллою Горською, Василем Стусом, В'ячеславом Чорноволом та іншими. 

 Лесь Танюк. Фото: wikipedia.org


Ставив вистави у театра Львова, Одеси, Харкова, Москви (ЦДТ, МХАТ, ім. Станіславського, ім. Пушкіна тощо). До Москви Танюк змушений був переїхати через переслідування з боку радянської влади. Вів правозахисну діяльність, за що його в 1988 р. звільнили з посади головного режисера Київського молодіжного театру без права на режисуру.

Був народним депутатом України I-VI скликань від Народного Руху України (НРУ), автором і співавтором понад 60 законів, зокрема "Про культуру", "Про мови в Українській РСР", "Про Державний герб України".  У 1990-1994 — голова Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження.

Член Центрального проводу НРУ (з 1992), заступник голови НРУ, член Політради НРУ (з 1999). Член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО (з 1995)

Від 1992 року Лесь Танюк - Голова Національної спілки театральних діячів України, голова Всеукраїнського товариства "Меморіал" ім. В. Стуса (до 2014). Був також головою Всеукраїнського комітету з підготовки суду над КПРС-КПУ за злочини тоталітаризму "Нюрнберг-2", створеного з ініціативи "Меморіалу".

Отримував звання заслуженного діяча мистецтв України (1995) та народного артиста України (2008). Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва, збірників поезій. Професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.

Дивіть також:

Лесь Танюк. Самовидець сучасності

 

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище