До 75 річниці масових розстрілів НКВД в Західній Україні публікують поіменні списки жертв. СКАНИ

75 років тому, в червні – липні 1941 р., НКВД без суду розстріляв біля 24 тисяч в’ язнів тюрем Західної та Правобережної України. Тепер значну частину цих жертв можна ідентифікувати по іменах завдяки документам, які публікує Електронний архів українського визвольного руху.

Відразу після нападу нацистської Німеччини на СРСР НКВД почав розстріли в’язнів, що вже були засуджені до смертної кари. Решту планувалося евакуювати в тил, а заарештованих за незначні злочини – звільнити. Відповідні заходи санкціонувалися наказом наркома держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова від 23 червня 1941 р.

Однак наступ німецьких військ був настільки стрімким, що радянські тюремники не встигли підготувати потрібну кількість вагонів. Тоді чекісти вирішили тих арештантів, чия евакуація не видавалася можливою, ліквідувати. Офіційний дозвіл наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії надійшов 4 липня 1941 р., хоча масові розстріли почалися ще в червні.

В’язнів знищували по обласних центрах – Львів, Станіслав, Луцьк, Тернопіль, Дрогобич, де розташовувалося по декілька в’язниць, а також по численних районних містах: Дубно, Чортків, Коломия, Стрий, Яворів тощо. Часто з особливою жорстокістю: в Луцьку арештантів закидували гранатами, а в Заліщиках два етапних ешелони з в’язнями скинули з мосту в урвище р. Дністер. Розстрілювали й у пересильних тюрмах в Умані й Києві. Усього загинуло близько 24 тис. людей, вина більшості з яких не була доведена.

Електронний архів українського визвольного руху публікує списки розстріляних того кривавого літа.  Тут є як оригінальні "розстрільні" списки 1941 р. з резолюціями чекістів про страту, так і переліки, складені в 1990-х на підставі ексгумацій останків з місць розстрілів, архівних пошуків та даних свідків.

Наприклад, на переліку в’язнів львівської тюрми № 4 (відомої, як "Бригідки") стоїть резолюція місцевого начальника НКВД "розстріл ворогів народу санкціоную".

 

На додачу до розстрільних списків колекція містить також низку спогадів і листів Богдана і Олени Казанівських – в’язнів тюрми НКВД "Бригідки" у Львові, яким пощастило врятуватися.

"В неділю 22 червня 1941 р. ми почули гарматні вистріли, гул моторів літаків, а за деякий час детонації скинених бомб. В коридорі,де помішувалася одна з 10-ти камер,у якій перебував я, появилося озброєних автоматами НКВД-истів. Того ранкунам останній раз видали "каву" і по куснику хліба. Більше ми не дістали нічогодо їдження і пиття до останнього дня. В полудне викликали з камер кілька перших в'язнів.

Я запам'ятав прізвища трьох, яких знав особисто – це були молоді хлопці Степан Харчун, І.Івасик та адвокат з м.Золочева Др.Безпалько. Їх повели на подвір'я, а за деякий час ми почули глухі вистріли у підвалі. Ми зрозуміли, що викликаних в'язнів розстрілюють. Вязнів викликали групами безпереривно в день і в ночі, а з підвалів весь час було чути стріли. В ночі з понеділка на вівторок /23 на 24 червня/ наступила раптово тишина", – згадував Богдан Казанівський.

 Спогади Богдана Казанівського, перша сторінка

Територіально більшість документів відображає картину розстрілів у Львівській і Тернопільській областях.

Колекцію документів можна переглянути на сайті Е-архіву визвольного руху за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного рухуЛьвівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23543 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".