АНОНС: Семен Глузман розповість у Києві про каральну психіатрію

4 жовтня в Києві відбудеться дискусія "Психіатрія в політичних цілях: чи можливо це сьогодні?" за участі Семена Глузмана.

Семен Глузман - відомий правозахисник та лікар-психіатр, колишній дисидент та політв'язень, президент Асоціації психіатрів України, директор Українсько-американського бюро захисту прав людини. 

Семен Глузман намагався вплинути на відому справу генерала Григоренка (який захищав права кримських татар) і в незалежній експертизі довести, що генерал — психічно здорова людина, і що запроторити до психіатричної лакірні буде злочином.

У листопаді 1971 р. він підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в цій справі, яка визнала генерала психічно здоровим усупереч офіційній точці зору радянського режиму.

Глузман довів незаконність застосування проти генерала методів репресивної психіатрії, те, що він "психічно хворий". У 1972 році Семен Глузман був засуджений (за згадану незалежну експертизу) на 7 років концтаборів; додатково йому дали 3 роки заслання.

Відбував покарання разом із Василем Стусом, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук'яненком.

Лише у 1980-х Семен Глузман продовжив діяльність за фахом, видав кілька наукових праць і став всесвітньо відомим у сфері психіатрії. За його життя в 1977 р. його ім’ям названа французька клініка Сен-Дені.

1978 р. був оголошений роком Семена Глузмана від "Amnesty International". У 1998—1999 рр. експерт Організації Об’єднаних Націй з прав людини.

 

На зустрічі буде розглянуто історію використання "каральної психіатрії" і на наступні питання:

• Як зародилась та розвивалась протягом історії "каральна психіатрія"? У яких державах і які режими використовували цю практику і чому? 

• Хто ставав мішенню для влади і якими були ці методи "лікування"? Що відбувалося з людиною у разі використання до неї подібної практики?

• "Каральна психіатрія" і "поліцейська психіатрія". У чому їхня відмінність?

• Як працювала російська і радянська каральна психіатрія і коли досягла свого апогею? Чим був спричинений і яким був розмах каральної психіатрії в 1960-1980 роки в СРСР.?

• Особисті історії та життя ув'язнених-пацієнтів, тих людей, яких так боялась держава і режими. У чому була їхня сила? 

• Використання каральної психіатрії сьогодні. Чи це можливо? Де захист і як уникнути подібного?

• Чи є практика використання "каральної психіатрії" в Україні?

Модератор — Misha Feldman, автор та засновник проекту Вільна Академія Змін.

4 жовтня, вівторок, 19:30

Місце: MediaHub, Київ, вул. Суворова, 4/6 (будівля "Київміськбуду").

Обов'язкова реєстрація на подію за лінком: https://goo.gl/K3zVO7

Квитки можна придбати на місці у день події: 200 грн (веб-сайті за посиланням: 150 грн, два квитки (на місці події): 350 грн, пенсіонери: 50 грн)

Контакти: +38 (097) 494-1859

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.