ЗАСУДЖЕНИХ У 1923 РОЦІ ОТАМАНІВ ХОЛОДНОГО ЯРУ РЕАБІЛІТОВАНО. ДОКУМЕНТИ

18 жовтня Апеляційний суд Київської області нарешті реабілітував отаманів Холодного Яру і Чорного Лісу, які боролися проти більшовиків і були засуджені до страти у 1923 році.

Про це повідомляє Українська правда з посиланням на генерального прокурора України Юрія Луценка.

"У вівторок, 18 жовтня 2016 року, за заявою прокурора Київської області, рішенням апеляційного суду Київської області реабілітовано отаманів Холодного Яру і Чорного Лісу - Іларіона Завгороднього (Загороднього), Мефодія Голик-Залізняка, Юрія Дроботковського (він же Чорнота), командира 2-го Синього полку 1-ї Синьої дивізії Кость Здобудь-Воля, Івана Ляшенка та інших, які брали участь у визвольній боротьбі початку ХХ століття за утвердження української державності, історичної єдності земель, консолідації суспільства, зміцнення міжнародного авторитету", - написав Луценко у "Фейсбуці".

За його словами, суд встановив, що докази, які б підтверджували вину у вчиненні інкримінованого їм злочину, в матеріалах кримінальної справи відсутні, що суперечить ст. 2 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Крім того, встановлено, що повстанців засуджено за законом, який не діяв на час вчинення ними дій, які Кримінальний кодекс УРСР визначав злочином.

"З урахуванням наведених висновків прокуратура Київської області відстояла свою принципову позицію щодо визнання необґрунтованим засудження отаманів Холодного Яру і Чорного Лісу до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна та домоглася їх реабілітації", - написав Луценко.

На додачу, президент історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль опублікував копію рішення Апеляційного суду про реабілітацію повстанських командирів.

 
 
 
 

Нагадаємо, що у 1922 році радянське ГПУ провело операцію "Заповіт", суть якої полягала в об'єднанні антибільшовицьких повстанських загонів під керівництвом своїх агентів з метою арешту справжніх ватажків антирадянської боротьби. Для цього чекісти інспірували 29 вересня 1922 р. у Звенигородці на Черкащині з'їзд командирів загонів і керівників підпілля, підготувавши для них пастку. 

Усіх, хто прибув на з'їзд, було заарештовано і посаджено в Лук’янівську в’язницю в Києві. 2 лютого 1923 року Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу засудила отаманів до смертної кари. 9 лютого засуджені підняли повстання у в'язниці й заволоділи зброєю. Після чотирьох годин бою з охороною в безвихідному становищі повстанці по черзі пострілялися.

 Усі матеріали за темою "ХОЛОДНИЙ ЯР"

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.