19 лютого 1920

Готуй нових борців, Холодний Яре!

Саме такими були останні слова Василя Чучупака – головного отамана Холодного Яру. Ці терени, чимось подібні до Карпат, були «непохитним та невблаганним ворогом» для більшовиків, одним з найбільш центрів опору російським окупантам. Василь Чучупак загинув у бою з більшовиками на хуторі Кресельці, неподалік від Мотронинського монастиря. Донедавна історики не знали точної дати цього бою.

Прапор
Прапор повстанців Холодного Яру

Подробиці останнього бою Василя Чучупака детально описав Юрій Горліс-Горський у романі "Холодний Яр з цікавою приміткою в передмові: "може й кому придасться":

"Увечері збираємося на хуторі. Прийшов Ханенко, Гриб, Семен і Олекса Чучупаки, два кіннотники з тих, що були на Кресельцях. Вияснюється, як все сталося.

Червона кіннота несподівано виїхала з лісу перед самими Кресельцями. Побачивши осідланих коней і вартового козака, кинулася оточувати лісничівку. Козак дав постріл.

Вискочивши з хати, всі кинулися до коней. Василь Чучупака, сівши на Зірку, розігнав з ручного кулемета ворожу лаву з одного боку і кинувся нагору в корчі, крикнувши, щоб останні розбігалися не купою.

Одночасно вискочили Пономаренко, Ханенко, Олекса та Семен Чучупаки і козаки. Петро Чучупака, Солонько і Гриб кинулися виводити своїх коней із стайні.

Височенна Солонькова кобила зачепилася сідлом у дверях і притисла разом й Солонька. Петро був у стайні. Гриб, покинувши коня, виліз поміж ногами кобили на двір в мент, коли на подвір'я в'їжджали ворожі кіннотники, і вискочив на мого Абрека (кінь Юрія Горліс-Горського – прим. Ю. М.), який виніс його майже з рук, проніс під стрілами через розгублену ворожу лаву і за хвилину випередив тих, що вирвалися раніше.

Василь Чучупак
Василь Чучупак

Червоні кинулися наздоганяти по корчах. Їх на скоку стримували отаман з люїса і дехто стрілами з карабінів. Вже на горі Зірка (кобила Василя Чучупака – прим Ю. М.), почувши іржання ворожих коней, знатурилася і потягла назад до ворога.

Отаман боровся з нею, аж поки його не оточили. Люїс, видно, затявся ще раніше. Допомогти йому ніхто не міг, бо, тікаючи, всі розсипалися і за кожним зокрема гналося чоловік 10-15.

Побачивши, що втекти вже не вдасться отаман пустив собі кулю в скрань з револьвера. Перед тим крикнув так, що чули останні: "Готуй, нових борців, Холодний Яре!" Солонька і Петра Чучупаку піймали в стайні. Останні всі вирятувалися…".

Залишивши детальний опис бою, Юрій Горліс-Горський не зазначив його точної дати. Чому? Він писав про це в передмові:

"Коли я ще готовив "Холодний Яр" до друку, то мені радили це зробити у формі історичної монографії. Та для цього перш за все бракує дат, які позабувалися, а часом чоловік просто не знав, який день був під час тієї чи іншої події".

Юрій Горліс-Горський. Фото 1920 року.
Юрій Горліс-Горський. Фото 1920 року.

Це й дало привід дослідникам тривалий час емоційно дискутувати стосовно дати загибелі Василя Чучупака.

Найбільш вірогідною датою довгий час вважали 12 квітня 1920 року. Бо вона згадувалася в спогадах мельничанського вчителя Григорія Мироненка, який описав події в Мельниках в 1920 році.

Не ставив під сумнів цю дату і Роман Коваль - відомий дослідник та популяризатор історії Холодного Яру. Саме тому щороку в квітні в Холодному Яру та біля пам'ятника, встановленого на місці останнього бою Василя Чучупака, відбуваються традиційні заходи, присвячені вшануванню пам'яті повстанців Холодного Яру.

Про дату 12 квітня 1920 року згадував мешканець Мельників Олександр Макарюк. Тривалий час саме ця версія була безальтернативною, хоча й мала викликати великі сумніви в уважного дослідника.

Чому? Бо, наприклад, Юрко Тютюнник в книзі "Зимовий похід 1919 - 1920" подав іншу версію:

"На чолі повстанчої організації Холодного Яру стає сотник Чучупака. Був то видатний та енергійний керівник; можна було надіятись, що Чучупаці вдасться стати в центрі цілого повстанчого руху, але він загинув у березні 1920 року.

Проданий провокатором і оточений з усіх боків росіянами, уже поранений, Чучупака убив себе із револьвера, щоби не віддатись до полону".

Місце останнього бою Василя Чучупака на хуторі Кресельці
Місце останнього бою Василя Чучупака на хуторі Кресельці

В полон потрапив його брат, Петро Чучупак – начальник штабу, якого піддали катуванню та розстріляли. Дивно, що тривалий час ця версія не використовувалася дослідниками.

Першим до неї привернув харківський історик Сергій Лунін, якому вдалося знайти цікаві деталі операції з ліквідації більшовиками холодноярського штабу.

Про її результати в березні 1920 р. писала більшовицька преса. Зокрема, 24 березня 1920 р., у "Вістях" Київського губревкому було надруковано таку інформацію:

"18 березня полк однієї із дивізій у районі Чигирин-Холодний Яр спіймав і розстріляв відомого бандита-петлюрівця Чучупака і 12 чоловік його штабу".

Петро Чучупак
Петро Чучупак

Можливо, це й дало підстави Юрку Тютюннику, який у той момент з армією Першого Зимового походу перебував поблизу Холодного Яру, назвати датою загибелі Василя Чучупака саме березень 1920 року.

Отже, після вдалої засідки більшовикам вдалося ліквідувати командний склад Холодноярської республіки: Василя Чучупака (отаман), Петра Чучупака (начальник штабу), Павла Солонька (мав значний військовий досвід).

Червоні частини, які виконали це завдання встигли безкарно залишити Холодний Яр, про що з відчаєм згадував Юрій Горліс-Горський:

"Стаємо перед загадкою: як потрапила ця кіннота до Мельників і заскочила несподівано наших на Кресельцях? Звідки довідалася, що єдиний шлях до відступу – це непомітна для немісцевого доріжка? І що ця доріжка веде на шлях, яким можна потрапити до своїх на той бік Тясмина".

З різних джерел відомо, що вдалій операції з ліквідації штабу Холодного Яру посприяли селяни Мельників, які мали земельні конфлікти з отаманами Чучупаками.

Вони повідомили більшовиків, що в Креселецькому лісництві в хаті лісника перебувають чучупаківці. Більшовицькі частини скористалися цією інформацію та успішно уникли засідки з боку холодноярців.

Називають різні прізвища зрадників. Юрій Горліс-Горський писав, що це були Фєдька Пєсков та Сидір Гунявий. Григорій Мироненко – вчитель з Мельників, який залишив спогади про ці події називав інше прізвище.

Ці втрати значно послабили холодноярців. Протягом тривалої боротьби їм дуже бракувало людей із військовим досвідом та організаційними здібностями.

Виходило, що Сергію Луніну вдалося встановити точну дату загибелі Василя Чучупака – 18 березня 1920 року.

Повстанці Холодного Яру
Повстанці Холодного Яру

Для перевірки своєї версії він використав навіть метереологічні архівні дані. Він звернув увагу на згадки в романі "Холодний Яр" про те, що напередодні смерті Василя Чучупаки повстанці з Креселецького лісництва до Медведівки і назад їздили саньми.

Сергій Лунін перевірив дані метереологічної станції за березень 1920 року. 18 березня 1920 року температура коливалася від + 0, 2 до + 3,6, а 12 квітня 1920 року – від + 5,8 до + 16,5 С. Виглядало логічним, що за такої погоди, в середині квітня саньми вже ніхто не користувався.

Здавалося, що Сергій Лунін навів потужні аргументи з використанням різних джерел на користь своєї версії про смерть Василя Чучупака в березні 1920 року. А згадка Юрія Горліс-Горського про те, що

"під кінець лютого набігла звістка, що між Черкасами і Смілою з'явилася в значній кількости червоні частини, які пересуваються в нашому напрямку…

Більшість тих червоних частин прибула щойно з Московщини і в місцевих обставинах орієнтується зовсім слабо" є помилкою автора, про яку він попереджав у передмові.

Однак, в травні 2019 року Олександру Солодару, відомому досліднику визвольних змагань, пощастило натрапити на унікальну знахідку.

Метричний запис про смерть Василя Чучупака
Метричний запис про смерть Василя Чучупака
Фото з приватної колекції Олександра Солодара

Михайло Лебедович, священик Покровської церкви с. Мельники, записав дату смерті Василя Степановича Чучупака в метричній книзі 19 лютого 1920 року.

Також зберігся напис, що 21 лютого 1920 року тіло вбитого отамана священику передав командир чи комісар 63 Гороховецького полку. Того ж дня отамана поховали.

Могила Василя Чучупака
Могила Василя Чучупака

Юрій Горліс-Горський, який був учасником поховання, згадував: "отамана поховали на цвинтарі – на горі. Ховали увечері без стрілів, без пісень, без промов. Понуро мовчала озброєна юрба, і в тій мовчанці відчувалася велична, грізна обітниця помсти".

Отже, точна дата останнього бою Василя Чучупака встановлена. Це – 19 лютого 1920 року. Жодних підстав не довіряти надійному джерелу - запису в церковній метричній книзі села Мельників - немає.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка «Вулиця Івана Кудрі». П`ята зупинка

Боєнська вулиця, сповнена тваринного жаху в прямому сенсі, Іван Кудря, за яким тягнеться шлейф крові та нищення, трагедії Жовтневого палацу та Хмарочоса Гінзбурга, а тепер готелю `Україна`, які стоять практично поруч, дивляться один на одного – усі ці місця та імена якось фантастично сплелися драматичними нитками нашої історії.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Печерський міст. Четверта зупинка

В районі зупинок Печерського мосту закінчувалася домашня атмосфера і розбігалися дороги на всі ділові боки великого міста. Спортивні штани пенсіонерів, "тягнучки", халати домогосподарок у дрібні квіточки, немите волосся, тапочки, авоськи, ненафарбовані червоним губи, старі куртки, в яких ходили по гриби, сюди не доходили.
Якщо ти вже доїжджав до Печерського мосту, то одягнений був по-міському, відповідно тодішній моді або міським стильним тенденціям. Цей згусток транспортних зупинок з назвою "Печерський міст" був перепусткою у велике місто

Сергій Стуканов: Спекуляції, маніпуляції і моралізаторство Путіна

Прочитав статтю Путіна щодо Другої світової. Треба визнати, талановита пропаганда. Й виглядає доволі стрункою для тих, хто не сильно орієнтується в історії

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Вулиця Німанська. Дуже ділова зупинка

Зупинка «Вулиця Німанська» була місцевим епіцентром найважливіших життєвих потреб, матеріальних, фізичних і духовних. Районна поліклініка Печерського району, базарчик з красномовною неофіційною назвою «Яма», пункт ремонту взуття з відмінною репутацією, літні вуличні прилавки з дешевими помідорами та кілометровими чергами за ними, поворот на коротшу дорогу до Ботанічного саду та кінотеатру «Слава».