Помер засновник комуністичної Куби Фідель Кастро

У Гавані ввечері в п'ятницю, 25 листопада, на 91-му році життя помер лідер Кубинської революції, багаторічний глава держави Фідель Кастро.

Про смерть Фіделя повідомив його брат, чинний голова Державної ради Куби Рауль Кастро, передає "DW". За його словами, тіло Фіделя Кастро кремують.

Фідель Кастро. Фото: DW

Фідель Кастро (народився 13 серпня 1926 року) у 1950-х роках очолив збройне повстання на Кубі, яке призвело до повалення режиму диктатора Фульхенсіо Батісти 1 січня 1959 року. Після цього Кастро більше 40 років правив Кубою, втілюючи соціалістичні реформи. Кастро займав посади прем'єр-міністра (1959-1976), президента Державної ради (1976-2008) та першого секретаря Комуністчиної партії Куби (1961-2011).

Правління Кастро позначилося серед іншого і жорстким протистоянням Куби зі США.

Останніми роками Фідель Кастро тяжко хворів та рідко з'являвся на публіці. Ще в 2006 році він фактично передав управління державою молодшому брату Раулю.

Як повідомляє "УП", 28 та 29 листопада вшанувати пам'ять Фіделя Кастро можна буде на території меморіалу Хосе Марті.

Ввечері 29 листопада у Гавані пройде демонстрація, присвячена Кастро, після чого останки лідера революції будуть доставлені на жалобні церемонії до місць на території Куби, де він свого часу прославився.

Вранці 4 грудня похорон Кастро відбудеться на кладовищі в Сантьяго-де-Куба, де покояться герой боротьби за незалежність країни Хосе Марті та багато інших відомих історичних осіб.

ДОВІДКА:

Кубинська революція - збройна боротьба проти диктатора Фульхенсіо Батісти, який захопив владу в країні у 1952 році внаслідок державного перевороту. Розпочата групою прогресивної молоді на чолі з юристом Фіделем Кастро.

Після початкових невдач озброєним революціонерам у складі 82 осіб удалося висадитися на берег Куби у грудні 1956 року і перейти до партизанської війни.

Після ряду військових і політичних успіхів революція завершилася перемогою повстанців, які увійшли у столицю країни Гавану в січні 1959 року, розпочавши соціальні й економічні реформи.

Дивіться також: "В інтернет викладено щоденник Че Гевари"

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?