Директор Музеїв Кремля вважає повернення "скіфського золота" Україні обґрунтованим

Олена Гагаріна, директор Музеїв Московського Кремля, вважає рішення суду Амстердаму щодо повернення "скіфсього золота" Україні обґрунтованим.

Про це повідомляє "Новая газета". Гагаріна наголосила, що музейний фонд вважається власністю держави, а не майном окремо взятого музею чи закладу культури.

"У даному випадку, коли предмети були вивезені з території України й належали Україні як державі, це рішення видається мені цілком обґрунтованим, — сказала директор Музеїв Кремля і додала: Питання про належність експонатів конкретному музеєві повинні вирішуватися вже після того, як вони повернуться до власника".

Вона відзначила, що музеї при передачі експозиції керуються нормами міжнародного законодавства, яке передбачає гарантії приймаючої сторони. Гагаріна додала, що "якщо таких гарантій ми не отримаємо, жоден предмет з музейного фонду не залишить території Російської Федерації".

У свою чергу, музеї Криму збираються подавати апеляцію на рішення амстердамського суду. Директор Східно-Кримського історико-культурного музею-заповідника Тетяна Умрихіна заявила, що рішення суду було політично мотивоване і "ганьбить усю судову систему Голландії".

Нагадаємо, що минулого тижня Амстердамський окружний суд постановив передати Україні музейні експонати виставки "Крим – золото та таємниці Чорного моря", яка експонувалася в Нідерландах.

Цю виставку в Археологічному музеї Алларда Пірсона було сформовано з колекцій п'яти музеїв, один з яких розташовується в Києві, а чотири – в Криму.

Оскільки Нідерланди не визнали російську анексію Криму, яка відбулася вже після відкриття виставки, виникло питання про те, кому повертати колекцію.

Рішення суд прийняв на підставі конвенції ЮНЕСКО, згідно з якою, витвори мистецтва потрібно повернути суверенній державі, які надала їх для тимчасової експозиції.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».