Вандали пошкодили Меморіал жертвам комунізму у Биківні. ФОТО

У ніч з вівторка на середу невідомі пошкодили і обмалювали червоною фарбою меморіальні споруди Національного історико-меморіального заповіднику "Биківнянські могили".

Наслідки вандалізму співробітники зауважили вранці у середу.

На українській частині меморіалу помітні написи олійною фарбою: "СС Галичина" - на польській частині меморіалу, "ОУН-УПА курва" - на українській.

Сплюндрована польська ділянка меморіалу "Биківнянські могили". Фото понівеченого меморіалу публікує відомий польський журналіст Павєл Боболовіч у своєму twitter 
 Написи на українській ділянці меморіалу. Фото: Павєл Боболовіч
 Головний монумент меморіалу "Биківнянські могили". Джерело: facebook-сторінка Голови УІНП Володимира В'ятровича
 
 Гранітну колону на вході до польської частини меморіалу вандали намагалися завалити, але не змогли

Також пошкоджена вхідна група польської частини меморіалу. Вандали спробували повалити колону з сірого граніту.    

 

Керівництво заповіднику запевняє, що меморіал відчистять від написів якнайшвидше. А щоб відновити механічні пошкодження, скоріш за все, прийдеться зачекати теплого часу, коли відтане ґрунт. Працює слідство.

Меморіальний комплекс "Биківнянські могили" створений на пам'ять жертв політичних репресій поблизу селища Биківня у східних околицях Києва.

У Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій часів комунізму. У1930-40-х роках НКВД ховало тут тих, кого кати розстрілювали у Жовтневому палаці та інших осередках терору у Києві. За іменами встановлено більше 14 тисяч розстріляних. Загальна кількість поховань точно невідома.

Відомий дослідник, колишній військовий прокурор Андрій Амонс оцінює кількість похованих у Биківні жертв комунізму в 35 тисяч. З них близька 2 тисяч польських громадян – жертви "Катинського злочину", спецоперації знищення польських військовополонених і політичних в’язнів навесні 1940 року.    

Усі матеріали "Історичної правди" за темою "Биківня"

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.