Спецпроект

В Україні вшанували 80-річчя Катинської трагедії

У Биківні під Києвом та П'ятихатках під Харковом вшанували пам’ять офіцерів Війська Польського, Корпусу охорони кордону, Державної поліції, чиновників та інших людей, вбитих 80 років тому НКВС.

У Биківні до польського військового меморіалу квіти поклали заступник Міністра закордонних справ Василь Боднар, заступник Керівника Головного управліня з питань зовнішньої політики офісу Президента України Олександр Ірхін та директор заповідника "Биківнянські могили" Богдан Біляшівський.

 

На місці поховання жертв тоталітаризму в П'ятихатках меморіальний захід організовано генеральним консульством у Харкові. Також були присутні представники обласної та міської влад.

Відбувся також молебень заучастю римо-католицького, греко-католицького, православного та протестантського духовентства.

Через карантин урочистості мали обмежений характер.

Катинський злочин – масове вбивство польських громадян, здійснене загонами НКВС впродовж квітня-травня 1940 року за наказом Йосифа Сталіна. Тоді було розстріляно понад 21 тисячу польських військовополонених та польської інтелігенції, яких було взято у полон після вторгнення Червоної армії до Польщі 17 вересня 1939 року. В'язнів тримали і вбивали у різних місцях, головним чином у Катинському лісі (поблизу села Катинь Смоленської області), в тюрмі міста Калінін (Нині Твер), Харкові, Биківні.

 

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками