У Львівській галереї мистецтв недорахувалися майже сотні стародруків ХVІ–ХVІІІ ст

4 січня стало відомо, що із фондів Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького зникло 95 стародруків і два рукописи.

Пропажу виявили під час проведення звірки Музею мистецтва давньої української книги,  повідомили представники адміністрації галереї на прес-конференції сьогодні, передає інформаційна агенція ZІК.

Поки триває перевірка фондів спеціальною слідчою комісією стверджувати, що видання вкрадено з галереї рано. Втім, керівництво музею вже звернулося до правоохоронців, які відкрили кримінальне провадження.

"У нас відбувається звірка Музею староукраїнської книги. Вона ще не закінчена. Перевірили тільки кириличні стародруки. Не перевірено ще стародруки, надруковані латиницею, бібліотеку з цінними книгами з ХІХ ст.

Але за результатами цієї перевірки ми були шоковані і змушені звернутися до прокуратури, Національної поліції і Служби безпеки України з огляду на безпрецедентну відсутність 95 стародруків у частині нашої збірки плюс двох рукописів", – заявив генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Тарас Возняк під час прес-конференції 5 січня.  

"Робота комісії завершилася 3 січня. Вона відбувалася дуже складно, з величезними опорами різного роду з різних напрямків. За результатами цього о 18.00 ввечері 3 січня я отримав два акти", – додав Возняк і зачитав відповідні документи.

Згідно з актами, в інвентарних книжках фонду записано 58 рукописів, а виявлено 56. Не знайшли "Требник" ХVІ ст. і "Анфологіон" 1628 року. З 586 кириличних видань виявили 499 музейних предметів. Не знайшли 95 інвентарних позицій.

Експерт, член комісії з перевірки Віра Фрис зазначила, що серед зниклих видань досить рідкісні стародруки, зокрема, "Апостол" Спиридона Соболя, Євангеліє ХVІ і ХVІІІ ст. Відтак, музей закрили для відвідувачів, а наукових співробітників цього відділу відсторонили від виконання посадових обов’язків.

Екс-гендиректор галереї Лариса Разінкова-Возницька звинуватила у загадкових подіях навколо галереї її чинного керівника Тараса Возянка.

"Ця людина протягом багатьох років неадекватно (є докази цього) ставилася до роботи Бориса Возницького. Ми знаємо, що за 10 днів до гибелі Бориса Григоровича пан Тарас був в Адміністрації Президента і просив для себе посади", – наголосила Разінкова-Возницька.

Водночас вона додала, що наполягатиме, "щоб під час проведення розслідування компетентними органами був усунений зі своєї посади директор галереї Тарас Возняк".

Екс-директорка повідомила також, що інвентаризація загальної збірки Львівської національної галереї мистецтв була "майже завершена" станом на початок липня 2016 року, і залишилися лише "деякі нюанси".

"Я навіть не пускала людей у відпустку, щоб усе було завершено. Тому для мене дивно, що влітку із збіркою не було жодних проблем, а зараз це виникло", – наголосила вона.

У свою чергу, Тарас Возняк та Ігор Хомин, головний зберігач фондів галереї мистецтв, стверджують, що розкрадання стародруків відбувалося раніше впродовж років.

"Питання стоїть, де можна подіти таку величезну кількість книг. Очевидно, це не могло відбутися одноразовим актом. Очевидно, це відбувалося роками. І у нас є докази цього", – заявив Возняк.

Остаточно можна буде говорити про обсяги зниклого та ймовірних винуватців цього після завершення перевірки.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.