Зі шкільної програми з історії Польщі хочуть вилучити постать українофоба й антисеміта

Міністерство національної освіти Польщі подало на обговорення проект нової програмної основи з історії. У ній не знайшлося місця для Романа Дмовського та кількох інших важливих для польської незалежності постатей.

Про це йдеться в колонці засновника порталу historia.org.pl Войцеха Духа. Міністерство національної освіти подало на розгляду проект, з якого вилучили ім’я Романа Дмовського.

Відповідно ж до поки чинних програмних основ з історії для початкових шкіл, у розділах, що стосуються відродження Польської держави, "учень збирає інформацію про заслуги для Польської держави Юзефа Пілсудського і Романа Дмовського".

Вище цитований фрагмент навчальної програми замінено іншим: "Учень розміщує в часі та розповідає про Юзефа Пілсудського і його солдатів".

Постать Романа Дмовського в історії боротьби за незалежність Польщі в ХХ ст є справді непересічною.

"Діяльність Романа Дмовського в якості голови Польського національного комітету, очільника однієї з найбільших польських політичних сил – "ендеції" (національної демократії) фактичного керівника польської делегації на Паризькій мирній конференції ставлять його на одне з провідних місць серед осіб, яким Польща завдячує здобуттям незалежності у 1918 р., – говорить асистент кафедри історії Центральної та Східної Європи КНУ ім. Т. Шевченка Артем Папакін.

Окрім Дмовського нові програмні основи обійшли увагою таких діячів, які вважаються великими героями польської незалежності: Войцех Корфанти (політичний діяч, який боровся за приєднання Верхньої Сілезії до Польщі), Вінцентій Вітос (тричі прем’єр-міністр Польщі) та Ігнацій Дашинський (перший прем’єр-міністр відновленої Польщі, маршалок Сейму – соціаліст).

У зв’язку з цим, пише Дух, це призведе до продовження міфу, що поляки завдячують здобуттям своєї незалежності 1918 року виключно Пілсудському.

"Погляди Дмовського впливали на зовнішню політику Польщі, де "інкорпораційна" концепція Дмовського боролася з "федеративною" Пілсудського. Ризький мирний договір, що поділив українські і білоруські землі між Польщею та радянською Росією, був якраз тріумфом "інкорпораційної" концепції: Польща отримала території з непольським населенням, яке намагалися асимілювати", – коментує Папакін.

Захисники міністерського проекту стверджують, що викреслення прізвища Дмовського не означає, що в школі вчителі не обговорюватимуть його вклад у здобуття незалежності.

Їх аргументом є те, що програма передбачає, що "учень оцінює польські збройні та дипломатичні зусилля та перелічує державотворчу працю під час війни".

Захисники Дмовського переживають, що він уже не буде ключовою постаттю в історичній освіті молодих поляків, так я це є зараз.

Водночас, за словами Артема Папакіна, заслуги Романа Дмовського перед батьківщиною затьмарені його ксенофобськими поглядами.

Він, зокрема, був антисемітом, а також не вважав українців та білорусів за окремі нації, здатні жити у власних державах. Крім того, до 1917 р. Дмовський стояв на відвертих проросійських позиціях

"Вочевидь, такі деталі біографії і спричинили його викреслення з частини шкільної програми", – переконаний історик.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває