Лех Валенса таки був сексотом — польський Інститут нацпам'яті

Інститут судових експертиз у Кракові підтвердив справжність документів, які вказують на те, що перший президент Польщі Лех Валенса був таємним інформатором держбезпеки Польської Народної Республіки.

Про це заявив прокурор Анджей Позорський на прес-конференції в Інституті національної пам’яті Польщі, передає "Радіо Свобода".

"Зобов’язання про співробітництво зі службою держбезпеки, датоване 21 грудня 1970 року, було повністю написано Лехом Валенсою, як і 7 розписок за отримання грошей за передану співробітникам служби безпеки інформацію", – повідомив Позорський.

За словами експертів ІНП, оригінали документів справи Леха Валенси не містять слідів якого-небудь зовнішнього втручання.

Фрагмент записки держбезпеки про вербування Леха Валенси

Прокурор нагадав, що Комісія з розслідування злочинів проти польського народу веде розслідування про можливу фальсифікацію документів за період з 1970 до 1976 року про те, що в часи Польської Народної Республіки Лех Валенса був агентом держбезпеки.

Приводом для початку розслідування стали заяви самого Валенси про те, що матеріали були сфальсифіковані. До справи залучили експертів-графологів з Інституту судових експертиз у Кракові. Після проведення дослідження склали ґрунтовний звіт, який містить 235 сторінок.

"Висновки однозначні й не викликають сумнівів", – сказав прокурор.  – "Рукописне зобов’язнання про співробітництво зі Службою безпеки було повністю складене Лехом Валенсою".

У справі також є розписки за отримання грошей і кілька доносів.

Особова спрва таємного співробітника держбезпеки Леха Валенси

У 2000 році під час президентських виборів суд визнав, що кандидат на цю посаду Лех Валенса не був агентом комуністичних спецслужб, але тоді графологи відмовилися провести експертизу документів, які б мали засвідчити агентурне минуле Валенси, оскільки це були копії.

Оригінали знайшлися в 2016-му в будинку вдови генерала Чеслава Кіщака Терези, який був міністром внутрішніх справ і найближчим соратником президента ПНР Войцеха Ярузельського. Із травня того року графологи займалися перевіркою понад 200 сторінок справи Валенси.

Дивіться також:

Не паліть урядові будинки, а створюйте свій уряд!

"Я захоплений польськими звитяжцями..." Текст Стуса

У Польщі засудили міліціонерів, які били людей 25 років тому

Поляки і надзвичайний стан 1981-го. ФОТО

Як посадити поруч владу і опозицію. Польський досвід

Всі матеріали за темою "Солідарність"

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.