У Вінниці хочуть створити центр історії міста і музей

24 лютого на сесії Вінницької міської ради розглядатимуть питання про створення комунального підприємства "Центр історії Вінниці".

Новий заклад займатиметься вивченням та популяризацією історії подільської столиці, передає "День". Але головне його завдання – фактично з нуля зібрати матеріали для створення музею історії Вінниці. Його планують відкрити вже за два роки.

Ініціатива створення Центру історії Вінниці належить вінницьким історикам та дослідникам, які працювали в робочій групі з декомунізації, а після цього продовжили свою роботу вже в постійному дорадчо-консультативному органі Вінницької міськради.

Вони виступили із закликом створити міську музейну установу, яка збиратиме, досліджуватиме і описуватиме артефакти, займатиметься видавничою справою і проведенням археологічних досліджень, координуватиме роботу усіх історичних осередків та ініціатив.

Фактично це буде орган, який допоможе систематизувати усю роботу, яка пов’язана з історичним минулим міста.

Доктор історичних наук, директор Державного архіву Вінницької області Юрій Легун говорить, що раніше було дві спроби створити музей історії Вінниці, однак невдалі.

"Процес з перейменування міських топонімів, відновлення історичної справедливості, об’єднав нас усіх у творчу групу і спонукав до глибокого вивчення історії міста. Сьогодні вінницька історична спільнота… спроможна виробляти свою ідеологію, популяризувати вивчення історії регіону і рідного міста, а отже і правильно "продавати" його інвесторам, туристам, самим містянам", — додає Легун.

Найімовірнішим претендентом на посаду директора Центру називають відомого у Вінниці історика Олександра Федоришена.

За задумом вінницьких істориків, музей історії Вінниці має не поступатися оригінальністю і масштабністю Варшавському музею історії польських євреїв ПОЛІН. Його площа складає понад 18 тисяч квадратних метрів, а експозиція займає 8 залів.

"В СССР инвалидов нет!..". Як люди з інвалідністю відстоювали свої права в СРСР

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Карабах 1988 – 2020: як не заплутатися у районах та назвах населених пунктів

Осіння війна 2020 року привернула увагу всього світу до Нагірного Карабаху. Вірмено-азербайджанський конфлікт там триває вже три десятиліття.Однак остання ескалація кардинально змінила контури лінії зіткнення, призвела до істотних політичних наслідків. Ми мали нагоду спостерігати азербайджанський наступ у режимі реального часу. Протягом короткого часу оглядачі опанували назви населених пунктів та районів, ознайомилися із ландшафтом і транспортною інфраструктурою регіону.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.