Князя Костянтина Острозького обрали покровителем спільної бригади

Спільна литовсько-польсько-українська бригада (ЛитПолУкрбриг) отримала свого патрона — князя Костянтина Острозького.

Таке рішення прийнято під час VIII сесії Міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України, Сейму Литовської Республіки, Сейму і Сенату Республіки Польща 27-28 березня, передає "Укрінформ".

"Асамблея із задоволенням сприймає факт досягнення остаточної оперативної готовності литовсько-польсько-українською бригадою (LITPOLUKRBRIG). Висловлює задоволення з прийняття її патроном Великого литовського гетьмана князя Костянтина Острозького та підтримує ідею надання бригаді відповідного прапора", — йдеться у документі асамблеї.

Під час засідання голова підгрупи культурно-гуманітарної співпраці Асамблеї, польський сенатор Малгожата Копічко повідомила, що члени комісії з трьох країн прийняли це рішення одноголосно.

Фото: Іван Гоменюк

За її словами, урочистості щодо надання бригаді імені князя Острозького зі врученням бойового прапора з'єднання можуть відбутися в Любліні впродовж цього року.

Нагадаємо, що Костянтин Острозький  (бл. 1460—1530)  як великий гетьман Великого князівства Литовського в союзі з надвірним гетьманом Королівства Польського Янушем Сверчевським 8 вересня 1514 року здобули одну з найбільших перемог часів ВКЛ, розгромивши московські війська воєводи Івана Челядніна в битві під Оршею.

Довідка:

Литовсько-польсько-українська бригада – спільне з’єднання трьох країн, утворене в 2014 році. Бригада налічує 4,5 тис. бійців. Її штаб розташовується в м. Любліні (Польща).

Усі матеріали за темою "Велике князівство Литовське"

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.