In Memoriam. На 102 році життя помер визначний діяч ОУН Богдан Казанівський

Провід ОУН (революційної) повідомив про смерть 1 квітня на 102 році життя багатолітнього члена Організації Богдана Казанівського в США.

 

Богдан Казанівський народився 3 лютого 1916 року в с. Нивиці сучасного Радехівського р-ну Львівської обл. З 1934 р. став членом ОУН на псевдо "Щетина", займав посаду районного організаційного референту ОУН. 

У березні 1938 року засуджений польською владою на 12 років тюрми. Після початку німецько-польської війни 9 вересня 1939 року вийшов з на волю.

Став на чолі організаційної референтури повітового проводу ОУН, що охоплював Холмщину, Підляшшя і Лемківщину, на Західно-окраїнних українських землях (т. зв. "Закерзоння").

У січні 1940 року заарештований НКВД за спробу переходу кордону у складі групи з 12 членів ОУН. До червня 1941 року Богдан Казанівський перебував під слідством у Львові, де зазнав тортур. Зі спогадів Казанівського:

"Вкінці сказали: "Ми тебе будемо тримати 10 років, будемо тягнути кишку за кишкою, не дамо жити ані вмерти, ти нам все скажеш те, що знаєш, і те, чого не знаєш".

Я тільки подумав, чи ви 10 років ще втримаєтесь. В травні 1941 р. мене перевезено до тюрми Бригідки, там 22 червня застав вибух війни. 

Від першого дня НКВД почало в'язнів групами заводити до підвалу і стріляти. З десяти тисяч в'язнів на Бригідках до 28 червня нас в живих залишилося може 500-600 осіб, решта всі помордовані. 28 червня НКВД залишило тюрму, рештки вийшли на волю. 30 червня німці зайняли Львів. 

Роман Шухевич з чотою українського легіону увійшов на подвір'я св. Юра. Там ми стрінулися. З його доручення я і Омелян Матла організували тимчасову Команду Львова, яка урядувала в домі Сакракерок неповних два тижні, поки не створилася стала Команда під командою інж. Евгена Врецьони". 

По виході з радянської в'язниці проживав у Львові. У 1941—1943 роках був зв'язковим Проводу ОУН(б) у Львові. Виконував доручення найвищих керівників ОУН, зокрема, Івана Климова-"Легенди", Миколи Лебедя-"Рубана" та Михайла Степаняка-"Д. Дмитріва".

У березні 1944 року Казанівський переїхав на Лемкіщину, а відтак — у Братиславу (Словаччина), де працював у структурах Закордонного представництва УГВР.

З лютого 1945 року — організаційний референт теренового проводу ОУН(б) Австрії. Емігрував із родиною до США в 1950 році, де посів посаду організаційного референта теренового проводу ОУН в Америці.

Був членом Головної управи Українського конгресового комітету Америки, Головної управи ООЧСУ (Організація оборони чотирьох свобід України). На конференції Закордонних чатсин ОУН у 1952 році в Німеччині Богдана Казанівського заочно вибрали головним контролером ЗЧ ОУН. На цій посаді Казанівський перебував до 1969 року.

Зі своїх громадських і організаційних поїздок по Америці писав репортажі до газети "Америка". Автор книги спогадів про Івана Климова "Шляхом Легенди". 

Був одружений з Оленою Матлою. Останні роки життя проживав у м. Роквілі, штат Мериленд.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.