У житомирському болоті знайшли загиблий літак часів Другої світової. ФОТО

Пошуковці ВГО "Союз "Народна Пам’ять" виявили на Житомирщині загиблий радянський літак часів Другої світової війни з рештками екіпажу.

Про це "Історичній правді" повідомив голова правління "Народної Пам'яті" Ярослав Жилкін. 

За словами керівника пошукової експедиції Євгена Куковєрова, вперше відомості про наявність у болоті збитих літаків надійшла восени 2016 року від представників місцевої агрофірми. Тоді пошуковці викопали один авіаційний двигун, але місцеві мешканці вказали місце, де вони знаходили уламки іншого літака. Саме місце вони не чіпали, оскільки остергіалися нерозірваних боєприпасів. які могли бути в літаку.

 

"Взимку, коли болото замерзло, ми дослідили місцевість і виявили сильний сигнал металу з-під криги. Коли потепліло, місцева агрофірма й військова частина з Мирополя надали нам техніку, і ми почали розкоп", — повідомив Куковєров "Історичній правді".

 

Місцевість дуже сильно заболочена й важкодоступна, що перешкоджає пошуковим роботам. Прошуковці за допомогою екскаватора-драглайна дістають болотну рідоту, ретельно перевіряючи її на наявність фрагментів літака чи останків екіпажу. Помпою поступово відкачують воду з розкопу, обстежуючи щупом і металошукачем його дно і стінки.

 

На даний час виявлено великі частини фюзеляжу, радіокомпас, манометр і кисневий балон. Пошуковці припускають, що вже дісталися ходової частини літака. Там вони знайшли людські рештки, які, найімовірніше, належать стрільцю-радисту загиблого екіпажу. 

"Можливо, цей літак вибухнув під час падіння, тому що ми не знайшли суцільного фюзеляжу, лише багато окремих фрагментів", — говорить керівник екпедиції.

 

 

Дізнатися, що це за модель літака, зможуть, коли дістануть двигун, за його серійним номером. Це полегшить подальшу ідентифікацію екіпажу.

"Ми робимо запити в російські архіви, щоб отримати дані про те, які військові частини під час Другої світової війни втрачали в цій місцевості літаки. Це дасть змогу дізнатися імена загиблих пілотів, аби достойно їх поховати", — говорить Куковєров..

Місцеві мешканці допомагають інформацією, а також технікою. Процес підняття машини та її екіпажу ще триває. 

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".