Міноборони РФ виклало в Інтернет документи з історії Південноосетинської війни. СКАНИ

На сайті Міністерства оборони Російсьої Федерації з’явився розділ "Південноосетинський розлом" зі сканами документів про російське посередництво у врегулюванні грузино-осетинського конфлікту в 1992 році.

Корпус опублікованих документів відноситься до липня—серпня 1992 року, коли в Південній Осетії за посередництвом ОБСЄ та Росії припинилося збройне протистояння між урядовими військами Грузії та збройними формуваннями Південної Осетії.

 
 

Серед опублікованих документів — акти уряду Російської Федерації, органів виконавчої влади РФ, Державної комісії з вивчення становища в Північній та Південній Осетії тощо. Вони стосуються аналізу політичної та економічної ситуації в регіоні, питань надання гуманітарної допомоги біженцям, врегулювання конфлікту та відбудови південноосетинської економіки після закінчення воєнних дій.

 
 

Цікавий факт: голової Державної комісії з вивчення становища в Південній та Північній Осетії 17 липня 1992 року було призначено теперішнього міністра оборони РФ Сергія Шойгу, який на той час займав посаду Голови Державного комітету при Президентові Російської Федерації у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій та ліквідації стихійних лих.

 
 

Переглянути документи можна за посиланням.

ДОВІДКА:

Конфлікт між Південною Осетією та Грузією розпочався 1989 року, коли Південноосетинська Автономна Область у складі Грузинської РСР оголосила себе автономною республікою. Метою місцевих еліт було самовизначення осетинського народу через розрив із Грузією та приєднання до СРСР (згодом — Російської Федерації, у складі якої перебуває Північна Осетія).

Протягом 1989—1990 років тривала "війна законів". Південна Осетія задекларувала свій суверенітет, згодом проголосила себе Південноосетинською Радянською Демократичною Республікою (невдовзі перейменована на Південноосетинську Радянську Респубілку), провела вибори до своєї Верховної Ради та подала прохання до Верховної Ради СРСР про визнання себе суб’єктом федерації нарівні з іншими республіками Союзу.

Центральний уряд Грузинської РСР анулював ці рішення, а в грудні 1990 року повністю ліквідував автономію Південної Осетії, запровадивши в деяких її районах надзвичайний стан. З початком наступного року між місцевими збройними формуваннями та силами МВС Грузії розпочалися сутички, які невдвозі переросли у війну. Бойові дії припинилися в липні 1992 року внаслідок підписання угоди між Росією та Грузією в м. Сочі.

У регіон було введено Змішані сили з підтримки миру в складі грузинського, російського та осетинського батальйонів. У м. Цхінвалі розмістилася Місія спостерігачів ОБСЄ. До російського вторгення в 2008 році конфлікт залишався в замороженому стані.

Луцьк в окупації: побороти епідемії й вижити!

Луцьк – одне з перших українських міст, яке було окуповане вермахтом вже надвечір 25 червня 1941 року. Нова окупація приносить не тільки усі «принади» нацистського режиму, але й епідемії

Як і чому вікінги опинилися у Західній Україні

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.

“Какая разніца” і штрафи за російські вивіски: мовні пристрасті в Україні сто років тому

Мовне питання в Україні, здавалося б, остаточно вирішене та законодавчо врегульоване, знову з’являється на порядку денному – з подачі вже нової влади. Паралельно бачимо спроби назвати мову “причиною громадянської війни”, чинити опір подальшій українізації тощо. Нічого нового за останні 30 років? Насправді такі “мовні срачі” трусили Україну і після проголошення незалежності більше 100 років тому!

Степан Бойко. Як дядько Шухевича захищав головного комуніста Волині

На думку Степана Шухевича багато справ супроти членів КПЗУ було сфабриковано правоохоронними органами. Будучи одним із адвокатів на відомому «Володимирському процесі 151-го» 1926 р., він зазначав, що серед підсудних лише кілька осіб насправді сповідували комуністичну ідеологію, натомість, інші були «українцями, мешканцями Володимира», які «про комуну і комуністів… знали лише з книжок».