АНОНС: В’ятрович на Форумі видавців представить нариси про минулі сто років України

Відомий історик Володимир В’ятрович завдяки видавництву "Клуб сімейного дозвілля" постане перед читачами в несподіваному амплуа — автора короткої прози. Нову його книгу "(Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років" презентують в рамках 24-го Форуму видавців у Львові.

Книга містить 38 нарисів-миттєвостей, вихоплених з останнього століття української історії: потяг, що везе київських студентів під станцію Крути; хлопчик в українському селі, який вмирає від голоду в 1933-му; останні бійці УПА в останній криївці; радянський концтабір, де гине поет, але лишаються жити його вірші; зрештою — Майдан 2014-го й російсько-українська війна.

"(Не)історичні миті" — це розповіді не про звичні нам із підручників ключові події минулого, які змінювали хід історії, — пояснює автор Володимир В’ятрович. — Миті фокусування дійсності, коли в одній хвилині можна побачити ціле життя людини чи навіть усього покоління. Вони — як маленькі уламки історії, кожен з яких, проте, дозволяє розгледіти її велике полотно. Осколок розбитого дзеркала стає окремим дзеркалом".

Катерина Новак, керівниця проектів видавництва "КСД" говорить: "Мене підкупила глибинна сутність книжки — людина ніколи не знає, коли прийде "саме та мить", доля не вивішує оголошення "Чоловіче, зараз важливо! Не страть", ми маємо бути людьми кожної миті".

 

15 вересня, п’ятниця

16.0016.45, Автограф-сесія Володимира В’ятровича 

Місце: Палац мистецтв, 1-й поверх, Стенд КСД №107, вул. Коперника 17). 

19.00—19.45, презентація книги "(Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років" 

Місце: Наукова бібліотека ЛНУ ім. І. Франка (Львів, вул. Драгоманова, 5).

Вхід вільний.

16 вересня, субота, 13.00

Презентація книги В’ятровича "За лаштунками "Волині-43". Невідома польсько-українська війна" 

Місце: Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького", вул. С.Бандери, 1.

Видавець та організатор презентацій — видавництво "Клуб сімейного дозвілля" у партнерстві із Центром досліджень визвольного руху.

Володимир В’ятрович, к.і.н., Голова Українського інституту національної пам’яті. У 2008—2010 роках очолював Архів СБУ та розсекретив колишні архіви КГБ. У 2010—2011 роках працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Автор та співавтор чотирнадцяти книг з історії визвольного руху та Другої світової війни. Викладав в Українському католицькому університеті та Києво-Могилянській академії, очолював Центр досліджень визвольного руху, член наглядової ради Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького".

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.