Майже половина українців визнають ОУН і УПА борцями за незалежність — соціологи

З початку досліджень у 2010 році рівень підтримки виріс у 2,5 раза.

49% опитаних українців підтримують ідею визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну незалежність України, 29% — не підтримують (41% і 38% відповідно у порівнянні з 2015 роком). Майже чверть опитаних не визначилися з відповіддю. Про це свідчать результати опитування соціологічної груп "Рейтинг", які наводить "Український тиждень".

Зазначається, що з початку досліджень у 2010 році рівень підтримки цієї ініціативи виріс у 2,5 рази.

"На Заході підтримка цієї ідеї найбільша — 80%. Половина респондентів у Центрі також підтримують визнання ОУН та УПА. Водночас майже половина мешканців Сходу та Півдня не підтримують ідею визнання національно-повстанського руху. Чоловіки, більш молодші, мешканці сіл, особи з вищою освітою та україномовні більше схильні до підтримки визнання ОУН та УПА, аніж інші категорії", — йдеться у повідомленні.

Повідомляється, що 56% позитивно ставляться до ідеї примирення воїнів Радянської армії та ОУН-УПА (у 2012 році таких було 44%). При цьому на Заході таких удвічі більше ніж на Сході (75% проти 34%).

Тезу про примирення дещо більше підтримують особи з вищою освітою, мешканці сіл та україномовні. Також їх майже вдвічі більше серед тих, хто підтримує визнання ОУН-УПА борцями за незалежність, аніж серед тих, хто не підтримує визнання національно-визвольного руху.

Тезу про те, що під час Другої світової війни воїни Радянської армії захищали свою Батьківщину підтримує абсолютна більшість респондентів (90%), тоді як тезу про те що під час Другої світової війни воїни ОУН і УПА захищали свою Батьківщину підтримують 53%.

Водночас рівень підтримки останньої тези у порівнянні із 2012 роком зріс у півтора раза. Прихильників ідеї, що вояки ОУН і УПА захищали свою Батьківщину більше серед  молоді, чоловіків, селян, україномовних та мешканців Заходу. 

"Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20-29 вересня 2017 р", — підсумували у соцгрупі.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.