У Музеї шістдесятництва презентували виставку до 110-річчя Петра Григоренка. ФОТО

15 жовтня, у переддень 110-річчя з дня народження Петра Григоренка, в Музеї шістдесятництва презенували фотодокументальну виставку "Генерал дисидентського руху".

На виставці представлені документи з архіву учасниці шістдесятницького руху, секретаря Закордонного представництва Української Гельсінської Групи Надії Світличної, передані у музей в 2008 році.

Серед збережених нею тисяч цінних документів і фотографій виявився і досить об'ємний архів генерала Петра Григоровича Григоренка, значна частина з якого експонується вперше.

 

Матеріали виставки, підкреплені спогадами самого генерала, розкривають еволюцію його поглядів, шлях від радянського військового до дисидента-правозахисника.

На виставці представлені фотографії, листи, чернетки і нотатки, рукописи статей і виступів Григоренка, документи закордонного представництва УГГ, яке він очолював.

Про історію цього архіву і концепцію виставки розповіла автор експозиції, директор Музею шістдесятництва Олена Лодзинська. 

 

На презентацію виставки завітав син героя експозиції, президент Фундації П.Григоренка (США) Андрій Григоренко, який виступив зі спогадами про батька і життя родини до і після арештів і виїзду в США.

Андрій Григоренко. Фото: Віктор Горбач

Про боротьбу Петра Григоренка за права кримських татар і, зокрема, про роль у його власному житті розказав один із провідників кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв.

Мустафа Джемілєв. Фото: Віктор Горбач

Він пригадав історію, як у 1968 році під час обшуків в оселі Григоренка в Москві, вистрибнувши з вікна з висоти кількох метрів, зламав ногу, а потім залишився на кілька місяців у квартирі генерала.

"Був його секретарем", - пожартував Джемілєв.

Також із вдячністю, Джемілєв розповів, як вже у 1986 році Григоренко разом з дружиною Зінаїдою звернулися до президента США Рональда Рейгана з проханням натиснути на радянську владу і добитися його звільнення від чергового ув’язнення. Тоді Джемілєву присудили умовний строк і звільнили з-під варти.

На заході також виступили учасники українського правозахисного руху, дисиденти і політв’язні Олесь Шевченко та Василь Овсієнко.

Олесь Шевченко – голова Ветеранського об’єднання Українська Гельсінська Спілка – поділився спогадами про особистий досвід конспіративної роботи з поширення документів УГГ разом із сім’єю генерала.

Василь Овсієнко. Фото: Віктор Горбач

А Овсієнко знову підняв питання про визнання заслуг Григоренка на державному рівні і присвоєння йому звання "Герой України". Він нагадав, що у 100-річний ювілей Григоренка, він марно звертався з відповідним листом до президента України Віктора Ющенка.

"Не перебільшу, сказавши, що демократична громадськість України здивована, а кримськотатарський народ ображений, що 16 жовтня не з`явився указ Президента про присвоєння Петрові Григоренку звання "Герой України", - зачитав він текст листа десятирічної давності. 

У свою чергу, Андрій Григоренко розказав, що він спілкувався з президентом України Петром Порошенком на зустрічі з лідерами української громади в США.

"У всякому випадку, коли він тряс мені руку, він сказав, що він знає, хто такий Петро Григоренко", - розповів жартома Андрій Григоренко.

Під час презентації виступили лідер рок-гурту "Тінь сонця" Сергій Василюк і хор "Преображення".

Фотозвіт про презентацію фотодокументальної виставки «ГЕНЕРАЛ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ», що відбулася 15 жовтня в Музеї шіст...

Опубліковано Українська Гельсінська спілка 15 жовтня 2017 р.

Виставку можна оглянути у Музеї шістдесятництва (вул. О.Гончара, 33) з 10:00 до 17:00 щодня, окрім понеділка, до 15 листопада 2017 р.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням