Мирослава Поповича поховають на Байковому цвинтарі

Прощання з академіком Мирославом Поповичем відбудеться 13 лютого в Києві.

Про це йдеться в "Останньому слові" колег Мирослава Поповича по Ініціативній групі "Першого грудня".

Попрощатися з покійним можна буде в конференц-залі НАН України (м. Київ, вул. Володимирська, 55) з 11:00 до 12:30. 

Церемонія поховання почнеться о 13:00 на ділянці № 33 Байковому кладовищі. 

"Мудрість же завжди має золотий запас етики, гуманізму, добротворення. Ми знали Мирослава Володимировича, нашого колегу й однодумця, саме таким: людяним, усміхненим, небайдужим до громадських справ", — написали учасники Ініціативної групи "Першого грудня", багатолітнім членом якої був Мирослав Попович.

"Його праця для наступних поколінь — викладацька та допомога численним ініціативам — заклала міцні основи для продовження традицій жертовності та відповідальності перед країною та її майбутнім", — переконані колеги Поповича.    

Нагадаємо, що створена у двадцяту річницю референдуму ініціативна група "Першого грудня", до якої ввійшли чільні представники національної інтелігенції має на меті домогтися встановлення в країні нових правил гри. 

Як повідомлялося, директор інституту філософії ім. Г. Сковороди Мирослав Попович помер 11 лютого 2018 року, не доживши двох місяців до 88 років.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.