У Києві викрали бюст Лесі Українки з фасаду її музею

Цинічно, вночі - коментують в музею.

Як повідомляє "Громадське", про це інформує прес-служба Музею видатних діячів української культури у Facebook.

 

"3 березня, вночі, було цинічно вкрадено бюст Лесі Українки з пам’ятною дошкою, який вже понад 40 років прикрашав і виділяв меморіальний будинок в Києві по вул. Саксаганського, 97. Тут з 1899 по 1909 мешкала Леся Українка та її родина, а з 1960 р. працює музей поетеси", - йдеться у повідомленні.

Правоохоронці відкрили за цим фактом кримінальне провадження.

Вкрадений бюст письменниці та пам’ятна дошка унікальні в своєму роді. Вони виконані з бронзи та складають єдину композицію.

Ця скульптурна композиція була встановлена в 1971 р. до 100-ліття від дня народження письменниці.

Автори роботи — скульптор Галина Кальченко та архітектор Анатолій Ігнащенко — знані митці, народні художники України та лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка.

 

Тепер на фасаді меморіального будинку залишилися шматки арматури й отвори, де було надійне кріплення, що тримало важку конструкцію.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"