Спецпроект

АНОНС: На Волині відзначать 75 років трагедії села Красний Сад

19 квітня 2018 року виповнюється 75 років від дня трагедії у селі Красний Сад на Волині, де німецька поліція, в яку входили місцеві поляки, вбила 104 мешканці та знищила село.

Від села лишилося згарище. Живими випадково зостались тільки тринадцять красносадівців, а село назавжди зникло з карти України, повідомили "Історичній правді" в Українському інституті національної пам'яті.

У понеділок, 19 квітня 1943 року близько 10-ї ранку село Красний Сад оточили військові, одягнуті в нацистську форму. Зі 116 жителів загинули 103, а сто четвертим став мешканець сусіднього села Бережанки, опинившись у час масової страти в Красному Саду. Серед знищених були діти: 20 шкільного віку, 8 дошкільнят і одне дев’ятимісячне немовля.

Список загиблих мешканців с. Красний Сад на пам'ятнику над братською могилою.

Українці Красного Саду (нині це територія Горохіського р-ну Волинської обл.) стали одними із перших жертв польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни. Вони були вбиті німцями і поляками, які перебували на службі у німців.

 

У 40-х роках ХХ ст. село Красний Сад налічувало 26 дворів, де проживало 116 українців. Поблизу Красного Саду розташовувалися польські колонії Маруся і Анджеювка. Польські осадники оселилися тут після вступу в дію закону польського сейму "Про надання землі солдатам Війська Польського" від 17 грудня 1920 року. Влада Другої Речі Посполитої прагнула закріпитися на території західної Волині та східної Галичини й збільшити частку польського населення в регіоні.

Із середини 30-х років у Красному Саду діяв осередок Організації українських націоналістів. У1940-му радянська влада арештувала провідників місцевих ланок ОУН Онуфрія Павлова та Антона Тимощука. Вони були розстріляні енкаведистами разом із іншими в’язнями 22-23 червня 1941 року в Луцькій в'язниці.

Зміна геополітичної ситуації у зв’язку з Другою світовою війною розцінювалася українцями, й зокрема Організацією українських націоналістів, як можливість відновлення власної держави. Нацистська окупація 1941-го не зменшила, а навпаки посилила напругу між українцями та поляками.

На 1943-ій рік в Горохівському повіті, до якого відносилося село Красний Сад, під керівництвом німців діяв загін допоміжної поліції (шуцманшафту) зі 150 поляків. Нацисти зумисне використовували новостворену поліцію проти українців, зокрема для нападів на українські села. Красний Сад виявилось серед перших населених пунктів, що стали жертвами таких акцій.

У 1945 році радянська влада спробувала відродити знищене село за рахунок українських переселенців з Холмщини. Зусилля виявилися марними. Переселенці переїжджали до Луцька, Нововолинська, Сокаля, Червонограда.

 Пам'ятник українцям с. Красний Сад, загиблих під час каральної акції 19 квітня 1943 р.

Місце знищеного села Красний Сад нині називають хутір Маруся. Він належить до Михлинської сільської ради. На місці масових розстрілів ‒ лише колодязь, куди німці і поляки складали тіла розстріляних. Замість будинків – поле. На єдиній вулиці Красносадівська із 9 хат живе 8 людей (зареєстровано – 7).

18 квітня 2012 року на місці поховання мешканців Красного Саду був встановлений та освячений пам’ятник із поіменним списком всіх українців, знищених у селі нацистами та поляками.

Цього року 19 квітня відбудуться вшанування невинно вбитих українців. Збір громадськості для поїздки у с. Красний Сад відбудеться о 10:00 19 квітня на Київському майдані в м. Луцьку біля приміщення Волинської обласної державної адміністрації.

 

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.