Спецпроект

АНОНС: На Волині відзначать 75 років трагедії села Красний Сад

19 квітня 2018 року виповнюється 75 років від дня трагедії у селі Красний Сад на Волині, де німецька поліція, в яку входили місцеві поляки, вбила 104 мешканці та знищила село.

Від села лишилося згарище. Живими випадково зостались тільки тринадцять красносадівців, а село назавжди зникло з карти України, повідомили "Історичній правді" в Українському інституті національної пам'яті.

У понеділок, 19 квітня 1943 року близько 10-ї ранку село Красний Сад оточили військові, одягнуті в нацистську форму. Зі 116 жителів загинули 103, а сто четвертим став мешканець сусіднього села Бережанки, опинившись у час масової страти в Красному Саду. Серед знищених були діти: 20 шкільного віку, 8 дошкільнят і одне дев’ятимісячне немовля.

Список загиблих мешканців с. Красний Сад на пам'ятнику над братською могилою.

Українці Красного Саду (нині це територія Горохіського р-ну Волинської обл.) стали одними із перших жертв польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни. Вони були вбиті німцями і поляками, які перебували на службі у німців.

 

У 40-х роках ХХ ст. село Красний Сад налічувало 26 дворів, де проживало 116 українців. Поблизу Красного Саду розташовувалися польські колонії Маруся і Анджеювка. Польські осадники оселилися тут після вступу в дію закону польського сейму "Про надання землі солдатам Війська Польського" від 17 грудня 1920 року. Влада Другої Речі Посполитої прагнула закріпитися на території західної Волині та східної Галичини й збільшити частку польського населення в регіоні.

Із середини 30-х років у Красному Саду діяв осередок Організації українських націоналістів. У1940-му радянська влада арештувала провідників місцевих ланок ОУН Онуфрія Павлова та Антона Тимощука. Вони були розстріляні енкаведистами разом із іншими в’язнями 22-23 червня 1941 року в Луцькій в'язниці.

Зміна геополітичної ситуації у зв’язку з Другою світовою війною розцінювалася українцями, й зокрема Організацією українських націоналістів, як можливість відновлення власної держави. Нацистська окупація 1941-го не зменшила, а навпаки посилила напругу між українцями та поляками.

На 1943-ій рік в Горохівському повіті, до якого відносилося село Красний Сад, під керівництвом німців діяв загін допоміжної поліції (шуцманшафту) зі 150 поляків. Нацисти зумисне використовували новостворену поліцію проти українців, зокрема для нападів на українські села. Красний Сад виявилось серед перших населених пунктів, що стали жертвами таких акцій.

У 1945 році радянська влада спробувала відродити знищене село за рахунок українських переселенців з Холмщини. Зусилля виявилися марними. Переселенці переїжджали до Луцька, Нововолинська, Сокаля, Червонограда.

 Пам'ятник українцям с. Красний Сад, загиблих під час каральної акції 19 квітня 1943 р.

Місце знищеного села Красний Сад нині називають хутір Маруся. Він належить до Михлинської сільської ради. На місці масових розстрілів ‒ лише колодязь, куди німці і поляки складали тіла розстріляних. Замість будинків – поле. На єдиній вулиці Красносадівська із 9 хат живе 8 людей (зареєстровано – 7).

18 квітня 2012 року на місці поховання мешканців Красного Саду був встановлений та освячений пам’ятник із поіменним списком всіх українців, знищених у селі нацистами та поляками.

Цього року 19 квітня відбудуться вшанування невинно вбитих українців. Збір громадськості для поїздки у с. Красний Сад відбудеться о 10:00 19 квітня на Київському майдані в м. Луцьку біля приміщення Волинської обласної державної адміністрації.

 

Ерцгерцог та шпигун у київській тюрмі. Справа Василя Вишиваного

Вільгельма Габсбурга, або Василя Вишиваного, вже навряд чи можна віднести до незаслужено забутих постатей вітчизняної історії. Фігура австрійського ерцгерцога, який відчув себе українцем, останніми роками привертає чимало уваги. Йому присвячені не лише наукові публікації, а й художній роман та навіть опера на лібрето Сергія Жадана. При цьому якщо про Вільгельма на чолі Українських січових стрільців у 1918-му пишуть багато, то про Вільгельма як київського в’язня 30 років потому – значно менше.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"